Проект реалізований за підтримки Sushi House
Герда Соняш — рудоволоса дівчина з глибокими бурштиновими очима та «бартонівськими» віршами. Коли їх читаєш, то здається, ніби вона щойно повернулася із Задзеркалля, де Аліса з Капелюшником нашепотіли їй безліч історій. Ми вирішили дізнатися, під впливом чого ТАКЕ народжується, тому запросили дівчину на Чаювання:
Герда — це псевдонім?
Так, я його придумала у восьмому класі. Просто сиділа на уроці і вирішила бути Гердою. З того часу таке творче ім’я стало для мене більш комфортним і гармонійним, ніж справжнє.
Хто ти за освітою?
Філолог. Моя спеціальність — українська мова та література.
Ти працюєш за спеціальністю?
В принципі, моя робота пов’язана з нею. Я — редактор, сеошник, контент-менеджер.
Розкажи про свою роботу.
Я натрапила на неї майже випадково. Ще на четвертому курсі вирішила переглянути вакансії, які так чи інакше пов’язані з моєю спеціальністю. Шукала щось зі сфери редагування, копірайтингу. Знайшла оголошення від веб-розробника про пошук людини, яка б могла наповнювати сайти, редагувати тексти і генерувати ідеї. Швидко написала резюме і відправила на цю вакансію. Так я зустрілася з Андрієм, моїм однолітком, який займався розробкою сайтів — зараз ми колеги і хороші друзі. Починали працювати віддалено, а потім орендували офіс, зібрали дружній колектив і робота закипіла. Мені подобається тут працювати, завжди можна креативити і пропонувати щось нове, плюс — тут немає дядьків, які тобі скажуть, що на роботу потрібно одягати ділові костюми і приходити на восьму. У нас досить гнучкий графік.
Твій хлопець працює з тобою. Це не заважає роботі?
Робочих конфліктів у нас немає, але у мене бувають моменти перенасичення. Зараз взагалі емоційно важкий період і я, буває, зриваюся. Юра у цьому плані значно мудріший. Він просто залишає мене охолонути і йде кудись прогулятися. А коли приходить, ми конструктивно все обговорюємо, і конфлікт швидко вичерпується. Інколи нам потрібно відпочивати одне від одного, і це нормально, особливо, коли проводите разом час майже цілодобово.
А коли ти почала писати вірші?
Якщо згадувати якісь перші проби, то це було ще в дошкільному віці. Моя бабуся — дуже релігійна людина, я постійно ходила з нею на службу до церкви і з великим ентузіазмом почала писати вірші на релігійну тематику — списувала цілі зошити. Звичайно, це не можна назвати початком творчості. Серйозніше і обдуманіше я взялася за поезію наприкінці навчання в школі чи навіть пізніше — вже в університеті. Тоді до мене прийшла моя манера — хотілося не просто писати, а розповідати. Писати можна для себе, а розповіді і сюжети передбачають слухачів. Я дуже гостро відчуваю всіх своїх персонажів і тому дійсно хочу, щоб нас чули і відчували інші.
Про що твої сюжетні історії?
Зазвичай це поєднання казкових мотивів і моторошних настроїв. Думаю, ці історії можна порівняти зі світом Тіма Бартона — колись навіть листа хотіла йому писати (посміхається). У мене є магія і казковість, демонічність і незрозумілість. Зрештою, якось так я і відчуваю світ — як красиву, але сумну казку.
Як ти придумаєш сюжети?
Буває по-різному. Я ніколи спеціально не бралася за творчість з думкою «а зараз треба придумати якусь вибухову ідею, яка всіх порве на шмаття», ніколи не починала писати без ідеї. Зазвичай посеред дня чи ночі в голову приходить якась яскрава картинка: це може бути персонаж, місце події чи якась ситуація. І з часом ця картинка стає такою нав’язливою, що у мене просто немає вибору: потрібно сідати і писати. Інколи я й сама не знаю, чим закінчиться почата історія. Так було з Драконом і Кларою-Джейн. Я уявлення не мала, до чого все йде, поки не написала останні чотири рядочки. Хто б міг подумати, що я знайду її Дракона?
Як ти борешся з емоційним вигоранням?
Дозволяю собі не горіти. Коли я відчуваю емоційне вигорання, то розумію, що ще одна емоція мене доб’є. В такі моменти мені просто потрібно відмежуватись від людей та емоцій і побути якийсь період у ступорі, інколи навіть трохи подепресувати, кудись поїхати самій. У мене була така практика: весною, на початку березня, я декілька років підряд їздила до моря. Купувала квиточок, бронювала місце в хостелі і їхала. Одесити дивувалися і питали, чому я приїжджала саме тоді, адже море холодне, купатися не можна. А мені була потрібна саме така Одеса — без туристів, плавців, пахлави і гарячої кукурудзи, а просто з холодним бризом і безлюдними пляжами. Після таких поїздок з новими силами я могла приступати до роботи і творчості.
Я знаю, що ти пишеш музику. На яких інструментах ти граєш?
У мене за плечима сім років музичної школи, клас фортепіано. А ще вдома є синтезатор, декілька гітар, укулеле, мандоліна, казу, джембе… Коли твій хлопець — музикант, ваш дім виглядає, як склад музичних інструментів. Вони всюди! Іноді ми граємо разом, але я не відчуваю такої волі в грі, як він, тому є ще чого вчитися. Поки я відчуваю силу в слові, поезії, а не в музиці.
Хоча у мене є кілька своїх мелодій і пісень. Я навіть записувала їх, правда на звичайний фотоапарат. Останній запис — це пісня «Море у кімнаті». Потрібно довести це до ладу, бо музичні історії — це теж цікаво.
Отже, ти ще й співаєш. Займалася вокалом професійно?
У мене змалечку непогані вокальні дані та хороший слух, але недавно зрозуміла, що зовсім нічого не знаю про техніку вокалу і просто псую свій голос. Я довго шукала викладача, який би мені підійшов і, скажу чесно, це вийшло не з першого разу. З деякими викладачами я розуміла, що марную час на незрозумілі речі замість того, щоб вдосконалюватися. Тоді доля звела мене з Іванкою Шкварок, вокалісткою формації «Physalisovi». Ми домовилися про такий бартер: з неї — уроки вокалу, з мене — уроки фортепіано. Зараз я бачу свій прогрес — і це шалено тішить.
Ти береш участь у якихось літературниках?
Звичайно. В Івано-Франківську часто влаштовують літературники або наші фірмові бібліотечники, які заснував івано-франківський молодий поет Богдан Кирста. З радістю беру участь в таких заходах. Декілька разів грала в пабах та кав’ярнях, а також на дводенному eкoфестивалі минулого року. Ось, до вас у Коломию приїжджала.
Які в тебе хобі?
Здається, головні мої заняття ми згадали: поезії, музика, а ще подорожі. Крім цього, люблю фотографію, але швидше, як можливість візуалізувати ті самі картинки з голови. За допомогою фото можна найбільш чітко передати те, що і як ти бачиш. Але зазвичай я виконую роль моделі або режисера кадру, а фотографую не так часто. Зараз загорілася ідеєю створити серії фото до кожної поетичної історії, тому, якщо вийде, невдовзі всі персонажі оживуть.
А любиш читати?
Через роботу зараз менше часу для цього, а взагалі дуже люблю. Зараз з Юрою перечитуємо «Над зозулиним гніздом». Читаємо одне одному вголос. Уперше цю книжку так читала з подругою.
Які улюблені книжки?
Маріам Петросян «Дім, у якому…». Просто неймовірно захоплива історія у жанрі магічного реалізму. А ще дуже вразила книга Шейна Джонса «Залишаємося зимувати». Тут ще більше магії і ще менше реалізму (посміхається). Іноді читаєш і розумієш, що нічого не розумієш, але в цьому і задоволення: тебе просто повністю забирає атмосфера. Ще дуже люблю Гюго, Стейнбека і Ремарка.
Ти розповідала про те, як їздила сама в Одесу. Любиш подорожувати?
Люблю, особливо походи в гори. Один раз пішла – і все, почалося. Пішли ми з друзями на Хом’як, залишилися там ночувати, а зранку, коли вийшли на вершину, то побачили, як пливуть хмари під ногами, як піднімається сонце… Це було так красиво, що я просто закохалася в такі миті. Взагалі, коли в житті стаються стресові ситуації, якісь думки не дають спокою, то гори лікують. Коли піднімаєшся на вершину, ти більше звертаєш увагу на те, що десь там у правій нозі щось болить, а там якісь вівці бігають, а там туман збирається, і все! Усі негативні думки кудись відлітають. Виходить така собі медитація. Ще в нас із подругою є така фішка: ми можемо вийти кудись на каву і вирішити піти в гори. Розходимось, щоби зібрати рюкзак, й о четвертій ночі вже вирушаємо потягом у гори. Таких історій в мене багацько, можна окрему статтю писати!
Автостопом люблю подорожувати. Щоправда, поки що тільки по Україні. Добиралася в такий спосіб до Шацьких озер, Шипоту, Ужгорода, Одеси… Нарешті цього літа вперше поїду за кордон. Відкладаю роботу, бо хочу побачити світ. Це так захоплює, що в мене кожного дня нова ідея: я вже і в Францію зібралась, і в Іспанію, і в Скандинавію, і навіть в Ісландію, і тільки Юра охолоджує мій запал, каже, що краще не гарячкувати, а все обдумати. Але я вже люблю цю подорож…
Про автостоп. Поділишся лайфхаками?
Коли я тільки починала «стопити», то надто перебирала, кого зупиняти: мені кожен транспорт видавався підозрілим. А, насправді, потрібно зупиняти всіх підряд, адже не факт, що взагалі хтось зупиниться. А коли вже хтось зупиняється, й ти бачиш водія, тоді вже варто звертати увагу, чи не надто він підозрілий. Якщо раптом таки здався, то просто питаєш, як, наприклад, проїхати на Тернопіль, знаючи, що місто в іншому боці. Окрім цього, стараюся з усіма водіями говорити, якщо бачу що вони налаштовані на розмову. Під час таких подорожей трапляється дуже багато цікавих людей, які розкажуть про неймовірні речі. Подорож автостопом — це завжди великі пригоди.
А тепер традиційні питання чаювання. Ти вижила б на безлюдному острові?
Я б спробувала. Щоправда, мені був би потрібен хтось збоку, з ким я могла би комунікувати, тому довелося би приручати хоча б якусь тваринку.
Якщо б ти мала суперсилу, якою вона була би?
Це був би телекінез. Я була б, як Прю із серіалу «Зачаровані». Колись собі уявляла, що під час суперечки піднімаю якийсь важкий предмет з допомогою телекінезу – і мій співрозмовник одразу погоджувався зі мною.
Які в тебе плани на майбутнє?
Хочу спланувати оцю літню подорож, зробити кілька саморобних збірок і візуалізувати поезію. А ще буду продовжувати займатися музикою, виводити на якісніший рівень. Крім того, планую організувати вечір музичних історії, де вірші учасників будуть супроводжуватися музикою — барабанами чи дримбою, щоби був певний ритм під час читань. Ще дуже хочу спробувати створювати п’єси. Мрію, щоб їх поставив якийсь експериментальний театр. Нещодавно відвідувала курси акторської майстерності, але не для того, щоби стати хорошою актрисою. Мені хотілося побачити цю кухню зсередини, щоб я зрозуміла, як розподілити ролі між акторами, як мають базуватися діалоги, і як це все має розвиватися. Я хотіла би ставити такі собі казки для дорослих. А ще буду просто насолоджуватися життям.
За інтерв’ю подякувала Яна Букреєва
Фото: Фотостудія «Zebra Photos»: м. Коломия, вул. Театральна, 35/2. Контактний номер: 050 510 8575
Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери 53 В. Контактний номер: 0636278547
