“Я — приклад того, що з ВІЛом можна жити”. Частина перша

Саша

У якийсь момент я зрозумів, що це кінець.
 І або я зміню спосіб життя, або помру.

Зараз чоловіку рівно 50. Про те, що він має ВІЛ-позитивний статус, дізнався 2012 року. Тоді лежав у лікарні і згасав, як свічка.

“Я важив 40 кілограмів, у мене майже відмовили нирки, постійно була підвищена температура, чого ніяк не міг позбутися. Потім потрапив до лікарні, де мені зробили тест і сказали, що маю ВІЛ. Не можу сказати, що був ошелешений, ні, я був готовий до такого діагнозу. Це було зрозуміло з реакції організму і того способу життя, який я вів”.

Сашко тоді жив наркотиками, а його щоденний графік складався або з того, щоб знайти гроші на нову дозу, або з пошуку інгредієнтів для варіння наркотичних речовин.

“Приходилося навіть красти, щоб дістати гроші. У рух ішли будь-які методи”.

Чому почав приймати, відповідає просто: “Хтось починає вживати наркотики від дуже доброго життя, а хтось — від дуже поганого. Я почав із доброго і скотився до поганого. У 90-х мав успішний бізнес, міг подорожувати й багато чого собі дозволяти. Уперше спробував у Москві, пам’ятаю, це був героїн… У якийсь момент уже не міг спинитися”.

Змусив Сашка зробити це страшний діагноз, який встановили в Івано-Франківській інфекційній лікарні.

“Коли мені сказали, що виявили, я пішов додому, а потім ще дзвонив лікарці й перепитував, чи це ще ВІЛ чи вже СНІД, бо до кінця не второпав свого діагнозу. У якийсь момент я зрозумів, що це кінець. І або я зміню спосіб життя, або помру”.

Чоловік спочатку відмовився від друзів, із якими майже щодня варив вуличні наркотики, перестав колотися та навіть ліг у лікарню. Рідня Сашка не сприймала його способу життя, із дружиною давно розлучилися, та коли чоловікові потрібна була підтримка, мати і дружина були поряд. Так із сильним бажанням жити далі та підтримкою рідних людей він продовжив життєвий шлях, проте вже зовсім в іншому напрямку.

“Я тоді практично весь рік пролежав у лікарні: то нирки лікував, то застуду, то гепатит (так, у мене й такий діагноз є). У лікарні познайомився з дружиною мого теперішнього директора Олександра. Вона розповіла, що є такий благодійний фонд, який дбає про ВІЛ-інфікованих”.

Розповідь настільки захопила Сашка, що він вирішив не тільки звернутися по допомогу в організацію, а й поволонтерити там.

“Пів року я був волонтером, а потім мене взагалі взяли на роботу. Тепер допомагаю таким самим, як я. Вони до мене ставляться з довірою, адже я — приклад того, що з ВІЛом можна жити”.

Тепер чоловік працює з людьми, які теж інфіковані, тестує їх, розмовляє, розповідає, куди звернутися, і почувається значно ліпше, адже вірус уже не турбує. Сашко є носієм ВІЛу, проте заразити нікого не може, і єдине, що відрізняє його від звичайних людей, — те, що раз на добу, перед сном, мусить пити таблетку, щоб підтримувати імунітет. Однак пережите точно не забуте і думка про це підтримує, щоб не впасти більше туди, звідки повернувся живим.

Журналістка: Ростислава Мартинюк

Герой відмовився від фотографій

Щоб краще чути серцебиття нашого медіа – підписуйтеся на Telegram-канал.