ГЛУЗД

Життя сучасної людини неможливе без інформації. Де б ми не були, вона завжди нас переслідує: вдома, у магазині, на роботі… Однак це може призвести до інформаційного перевантаження свідомості, що має негативні, а інколи й згубні наслідки.

Щоб з’ясувати, як інформація змінює мислення та поведінку українців, Глузд звернувся до редакторки медіа “По той бік новин” Альони Романюк і засновниці ініціатив з інформаційної гігієни “Як не стати овочем” Оксани Мороз. Як значні обсяги інформації впливають на психіку, емоції та поведінку людей, розповів психотерапевт, кандидат психологічних наук (Ph.D.) Володимир Мицько.

Інформаційна грамотність: проблема сучасності та історична здатність

За словами Альони Романюк, фейки й маніпуляції були завжди. Вони з’явилися задовго до того, як Україна відновила незалежність, однак з незалежністю з’явилися нові види дезінформації.

“Якщо говорити про інформаційний імунітет, то чітко його виміряти неможливо. Ввести в оману можна будь-кого, бо обсяг інформації постійно зростає, а більшість людей не має часу, можливості та відповідних навичок перевіряти її. Найбільша проблема інформаційних вірусів у тому, що люди, керуючись неправдивою інформацією, приймають рішення, які впливають на їхнє життя”, — зазначає Альона Романюк.

Засновниця ініціатив з інформаційної гігієни “Як не стати овочем” Оксана Мороз дотримується думки, що інформаційний імунітет розвивався історично та поступово. Зокрема, розпізнавати інформаційні віруси та розуміти, що з ними робити, — це здатність, сформована історично.

“Ще з Радянського Союзу ми пам’ятаємо, що не можна нікому вірити і всю інформацію треба перевіряти, тому основи цього імунітету ми мали, але коли потрапили в нову демократичну реальність — загубилися і почали споживати всю інформацію підряд. Той імунітет, який був, зіграв з нами злий жарт. Тепер можна констатувати, що інформаційний імунітет в українців мінімальний, а більшість його не має взагалі. Щоб оновити чи сформувати імунітет, варто починати з базових речей: люди мають розуміти функції інформації та види маніпуляцій”,  —  каже експертка.

Як виробити інформаційний імунітет?

Коли ми говоримо про те, щоб почати формувати інформаційний імунітет, тобто хоча б впровадити інформаційну гігієну, то важливо, щоб люди розуміли, як маніпулюють основні джерела інформації, звідки новинні сайти її беруть та що таке об’єктивне першоджерело. Тоді складніше буде переконати аудиторію в неправдивій інформації.

“Кому пояснювати — абсолютно немає значення: чи то молодь, чи старше покоління, бо і ті, і ті не мають базового розуміння. Є дослідження про те, що і люди, які читають багато новин, і люди, які зовсім їх не читають, однаково не знаються в суспільно-політичних процесах, бо їх засліплює рівень інформаційного шуму, у якому живемо. Чи навчиться людина відрізняти інформацію, залежить від того, чи хоче вона цього. Ми не навчимо всіх, але точно можемо зробити цю тему на слуху, щоб надалі сформувати інформаційний імунітет та інформаційну гігієну. Хтось скаже про це вперше, а хтось підхопить, бо це стане модним”,  —  переконана Оксана Мороз.

Варто зазначити, що є різні типи неправдивої інформації. Дезінформація має на меті завдати шкоди. Це використовують політичні сили та бізнес-структури, одним з наочних прикладів є російська пропаганда. Є ж інформація, де люди ненавмисно допустили помилки: замість одного терміна вжили інший через незнання або помилилися механічно. 

“Щоб люди повірили у фейк, важливо вивести їх на емоції, тоді ними легше керувати. Згадайте історію про розпилення нібито дезінфекторів з вертольотів. Люди масово поширювали повідомлення в месенджерах, бажаючи захистити своїх близьких та знайомих. До речі, фейки можуть викликати не тільки негативні, а й позитивні емоції, наприклад, матеріал про те, що українська мова посіла друге місце на конкурсі мов або українська гривня — найкрасивіша. Річ у тому, що ці фейки не несуть суттєвої шкоди, але вони показують, наскільки українці вразливі до дезінформації”, — розповідає Альона Романюк.

Редакторка “По той бік новин” каже, що є різні типи алгоритмів поширення дезінформації, бо “фейкомети” постійно вдаються до чогось нового. Найчастіше “інформаційні вкиди” роблять через анонімні телеграм-канали — скидають відео, текст або фото. Потім цю інформацію підхоплюють сайти-сміттярки або лідери думок у фейсбуці, які можуть отримувати за це гроші. Далі, завдяки створеній ілюзії дискусії, інфовкид переходить на загальний рівень — інформацію поширюють відомі медіа. Так відбувається легітимізація фейків та маніпуляцій. Якщо говорити про інші месенджери та соціальні мережі, то у вайбері популярний формат скріншотів або коротких повідомлень, у фейсбуці — яскраві картинки, що викликають емоції.

Медіаграмотність для “чайників”

За словами Альони Романюк, головне стежити за емоціями: якщо матеріал викликає в нас страх, злість, сміх, то раціонально ми вже не сприймаємо новини. Тому якщо людина бачить такий текст, яким одразу хочеться поділитися, то перше, що треба зробити, — сказати собі “стоп”, випити чаю, поговорити з тими, хто поруч, а тоді повернутися до тексту і прочитати його без емоцій. Також  треба доносити до людей, що не варто вірити маловідомим сайтам, на яких немає контактів журналістів та редакції. За таку інформацію ніхто не несе відповідальності та репутаційних втрат. Відповідно, саме через такі сайти часом роблять “інформаційні вкиди”.

“Необхідно розуміти, які сайти-сміттярки не варто читати, а які медіа перевіряють інформацію. Потрібно просувати ті джерела, де за достовірність інформації відповідає конкретна людина. Не варто вірити першому повідомленню, яке отримуємо у фейсбуці чи вайбері”, — каже редакторка “По той бік новин”.

Варто виділити блогерів та інфлюенсерів, які часто не перевіряють інформації, а подають або свою суб’єктивну думку, або думку, за яку їм заплатили. 

Оксана Мороз вважає: якщо блогер робить контент про своє особисте життя — окей, та коли він береться коментувати тему коронавірусу, але не є  медиком,  —  такий контент потрібно блокувати.

“Це проблема не тільки України, а всього світу. Блогери мають нести відповідальність за свій вплив на аудиторію, як і всі інші канали комунікації. На жаль, поки що люди вважають, що ці канали є безпечними для них. Статистика свідчить про те, що тільки 3 % українців уміють відрізняти правду від брехні (це стосується категорії 18+). Те, що молодь народилася зі смартфоном у руках, не означає, що вона вміє фільтрувати інформацію. Те, що молоде покоління більш свідомо ставиться до безпеки персональних даних, не встановлює сумнівних додатків, не означає, що вони вміють фільтрувати, скажімо, політичні фейки та розуміють базові речі, наприклад, стосовно вакцинації. Загалом це 73 % населення, яке не має базової інформаційної гігієни”, — каже Оксана Мороз.

Проте завдяки 2014 року в Україні сформувалася експертна спільнота фактчекерів, людей, які розуміються на інформаційних війнах.

“Якщо ми візьмемо пересічних людей, то їм може бути цікава тема медійної грамотності, але вони в цьому не розуміються або не знають, як застосовувати на практиці. Чому так є? Бо в людей немає основ фактчеку.


Коли я запитую, де найбільше фейків, у вайбері, телеграмі, фейсбуці, на радіо чи на телебаченні, то люди відповідають: “На телебаченні”. Для них інтернет — це безпечне середовище, у якому вони захоплюються розвагами, стежать за друзями та колегами і не вбачають загрози”, — резюмує Оксана Мороз.

Інформація та ментальне здоров’я

За словами психотерапевта (Ph.D.) Володимира Мицька, про вплив інформації на психіку людини можемо говорити в кількох аспектах.

“Перше — як людина сприймає інформацію протягом свого життя. Друге — фізіологія. Людина апріорі не може запам’ятати значний обсяг інформації, бо є так звана оперативна пам’ять, і в кожного вона різна, залежно від інтелекту (здатність розрізняти одиниці інформації). Що вищий інтелект, то більша можливість опрацьовувати інформацію. І третє — еволюція сприйняття”, — каже Володимир Мицько.

Через безліч інформації мислення сучасної людини набуло здебільшого ознак кліпового (коли психіка відокремлює одне явище від іншого), зауважує психотерапевт.

“Це проблема кожної сучасної людини, адже інформації так багато, що мозок не встигає її опрацювати та об’єднати. Згубний вплив це має на довготривалу пам’ять (до якої ми можемо повертатися і користуватися інформацією, яку вона нам допомагає обробити та зберегти). Оскільки інформації багато, то вона навіть не потрапляє до довготривалої, тому людина не може нею скористатися в потрібний момент”, — каже Володимир Мицько.

Значні обсяги інформації також впливають на нашу поведінку:

“Людина — соціальна істота, тому вона буде піддаватися впливу натовпу чи панічним настроям, адже не має власного досвіду, так само як ми залежні від електрики: вона зникла — і ми не знаємо, як бути й що робити. 
Коли маємо величезний обсяг інформації — не формуємо власного досвіду на майбутнє.

Змінити це наразі неможливо, адже немає таких механізмів. Наша психіка постійно адаптується, тому наступному поколінню буде легше дати  із цим раду”, — каже психотерапевт Володимир Мицько.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety.


Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.  

Журналістка: Ілона Шевченко

Ілюстраторка: Аіжан Шаршанбаєва

Текст для ілюстрацій: Оленка Гелетюк

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.

Наші партнери