До 26 років Сергій Лазановський приміряв кілька професій, але не залишив улюбленої справи. Щоб втілити мрію дитинства, переможець 11 сезону «Голосу країни» покинув державну роботу.
Як Сергій ледь фармацевтом не став
Пісня в моєму житті від народження. Завжди співала мама, разом з нею і я. Вона медсестра, але дуже творча. Уся моя родина співоча. Прабабуся по татовій лінії колись співала на весіллях, а бабуся з дідусем по маминій — в ансамблі. Тато грає на скрипці. На свята, коли збиралася вся родина, без концертів не обходилося. Більше виступав, співав мій брат, я стояв поряд, жував галстук (сміється — ред.) Проте музика була в моєму житті завжди.
Я часто міг виходити в сад, гойдаючись, співав та уявляв, що я великий артист, а дерева й кущі мої шанувальники.
До 8 класу я був впевнений, що стану співаком, але почався перехідний період, і мені не те що спів не подобався, я говорити не хотів, але співати не переставав. Поки ніхто не чув, наспівував собі улюблених пісень. Не міг, правда, брати високі ноти, треба було доброго викладача, щоб допоміг розспіватися. У 9 класі я пішов у музичну школу, одразу в 4 клас. Якось ми писали музичний диктант, я сидів, як олень, бо геть нічого не розумів. Не провчився там і року, мені було некомфортно, бо в загальній школі я був відмінником. Ще раз я з’явився на академконцерт, а потім почалася підготовка до вступу на фармацевтичне відділення…
В 11 класі я радився з батьками щодо вступу, бо заплутався. Мама була за творчу професію, тато — за точні науки. Розглядали медицину, бо мама медсестра, брат стоматолог, але мені б не вистачило духу оперувати, лікувати зуби дітям. А от сидіти в аптеці й продавати ліки було доволі непоганим рішенням. Єдине — треба було навчитися розуміти почерки лікарів, але для цього я мав брата.
Упродовж трьох місяців я готувався до ЗНО з біології та хімії. Мама наполягала здавати ще й історію. Я послухав, бо вона була потрібна для вступу в театральне. Коли ми їхали у Франківськ, тато казав: “Їдьте в медичний”, але ми з мамою поїхали в театральний і залишили оригінали там. Мама думала, що вдома буде капець, але все обійшлося. Правда, тато не дуже розумів акторства і ставився з острахом, думав, що я закінчу і поступатиму ще кудись.
Коли я зачитав вірша, то викладач зловився за голову…
Я ж по приколу вступав, готувався лиш 3 дні, але підійшов серйозно. Воно дивно звучить, та я приїхав, як артист, з костюмами для виступу. Я не думав, що буде важко, бо хто туди буде вступати. Моя вчителька української мови вчила мене декламувати вірш, а на хореографію я їздив у Снятин. Перед конкурсом ми заїхали в Інститут Мистецтв (структурний підрозділ ПНУ — ред.), щоб там подивилися мій виступ та танець. Директор зловився за голову, коли почув, як я декламую. Це було не про акторство: взаємодії з аудиторією ніякої, бо в школі нас вчили завжди дивитися в одну точку і виразно говорити. Тоді мені дали інший вірш і монолог на конкурс. Танець їм підійшов, а от про пісню мене ніхто не запитав. Найсмішніша історія була з нею.
Вирішив заспівати Поплавського “Сало”. Виходжу, оголошую назву, мене перепитують… і розуміють, що я не жартую. Концертмейстер вмикає мою мінусівку — і журі вже починає підтанцьовувати. “А тепер давайте щось серйозне”, — кажуть мені. А я ж нічого не готував і заспівав не в тій тональності “Два кольори”. Думаю, що пісня мені зіпсувала картину. Відразу після конкурсу запитали, чи я ще кудись подав документи. Відповів, що лише сюди. “А якщо не вступиш?”, — питають. “Ну…, то піду в армію”, — кажу. Вони зрозуміли, що покладаю на них відповідальність. Я вступив на державну форму.
Ніколи не думав, що буду актором
Я собі все по-іншому уявляв. Думав, вчитиму віршики, монологи, не знав, що відкриється стільки можливостей, що можуть запрошувати у фільми, кліпи.
4 роки на бакалавраті були дуже різними. Спершу я хотів утекти додому, побачив, що театральне мистецтво може бути жорстоким. Другий семестр уже був легшим, а на другому курсі почало подобатися. Та в мене з’явилися стосунки, і дівчина не розуміла цього. Тоді я думав, що залишу навчання в Інституті Мистецтв, поступлю в медичний, стану зубним техніком і зроблю з братом сімейний бізнес. Але ми розійшлися з дівчиною.
На третьому курсі в групі вже визначали лідерів і відповідно до такого рейтингу давали ролі. Не кажу, що серед своїх одногрупників був найталановитішим, але найчастіше головні ролі отримував я.
Згодом у мене з’явилися товариші в селі, і на 4 курсі я знову думав залишити навчання. Вони не розуміли цієї професії, а я завжди виправдовувався, чому тут навчаюся. Потім ці люди йшли, і я розумів, що проблема не в професії. Я був упевнений, що вступлю на 5 курс. Ніколи не хотів бути актором у дитинстві, грати в театрі захотів лише в університеті. Але виникало питання: от закінчу і що робити, їхати в Польщу? Поправді, мені було б чим зайнятися: я за час навчання працював офіціантом, барменом, перекривав дах церкви, ставив бруківку. Проте душа лежала до акторства, тому після закінчення університету почав готуватися до конкурсу в театр.
Інколи я засинав на підлозі театру
Вірш на конкурс знав погано, але сцена має магію, бо розказав усе добре. Потім мені подзвонили і повідомили, що беруть на повну ставку. Радості не було меж.
В інституті ми готували вистави до пів року. У театрі була інша специфіка. Театральний сезон починався 1 жовтня. Мені подзвонили 27 вересня і кажуть, що я беру участь у масовці “За двома зайцями”, тобто маю кілька днів, щоб ввестися у виставу. У мене мороз по тілу, коли згадую.
Після цієї вистави мене затвердили на іншу роль. Дали кілька сторінок тексту, які треба за кілька днів вивчити. У мене за кулісами лежав текст, поміж сценами біг дочитувати.
Я почав кайфувати. Досі згадую ролі в “Гуцулці Ксені”, “Модільяні”, “Калігулі”. Найпам’ятніша “Гуцулка Ксеня”, бо з неї почалося те, що є тепер. Я не мав у ній грати, але акторка завагітніла, ввели іншу, а актор, який мав з нею грати, не підходив за типажем. Ми підготували все за 6 днів, могли репетирувати всю ніч, до 4 ранку. Інколи я засинав на підлозі театру.
На третьому році роботи в театрі в мене з’явилися нові друзі. Вони розуміли цю професію, але я постійно хотів бути з ними, а не йти на репетиції. Тоді задумався, чи гідний бути в театрі, якщо не хочу туди йти. На карантині я зрозумів, що перегорів і не хочу займати чуже місце в театрі. У червні 2020 ми вийшли на роботу, я сказав, що хочу йти. Грав ще кілька вистав, а у вересні написав заяву на звільнення. Тато трохи засмутився. Він був майже на кожній виставі “Гуцулка Ксеня” і готовий був ходити ще. Мама підтримувала в кожному рішенні, теж засмутилася, але не засуджувала.
Нова стезя
У травні 2019 ми познайомилися з Іриною Батюк (продюсерка — ред.). Я почав займатися вокалом у проєкті Big Lazer, коли ще працював у театрі. У вересні ми почали готуватися до різних конкурсів і до “Голосу” зокрема. Пройшли перший етап, а на другий моїй колезі Діані не вдавалося поїхати. Я запитав, чи не можу поїхати сам. Пройшов ще кілька етапів, але канал не затвердив мене для сліпих прослуховувань. Тоді я вирішив брати участь в 11 сезоні. Ми почали працювати над вокалом, я написав пісню і пройшов на польський фестиваль. Водночас записали відео для “Голосу” й отримали запрошення на наступний етап.
Відбір відбувається дуже довго: на каналі мають опрацювати близько 5000 заявок. Пісні я записував та надсилав декілька разів. У якийсь момент навіть зневірився і думав, що вже нічого з того не вийде, але одного дня сталося кілька приємних подій.
27 листопада Big Lazer збирався в Київ на концерт Іво Бобула, бо ми мали там виступати. Приходить до нас продюсерка і каже, що ми отримали від Українського Культурного Фонду грант на запис альбому народних пісень. Це означало, що в мене мав бути сольний концерт. Через пів години Іра каже, що я проходжу на “Голос”, та є одне “але”: на сліпих прослуховуваннях я маю заспівати “You are the reason” Калума Скота. Не думав, що потягну її, за півтора тижня вивчити її здавалося нереально.
До конкурсу я лише рік займався вокалом, а на прослуховуваннях були дуже потужні вокалісти. Хотілося виступити першого дня, бо в останні дні, як на мене, дуже важко потрапити в проєкт. Думав, що взагалі не зможу виступити, бо в тренерів не залишиться місць. Нас повідомили, що на майданчику працює психолог. І хоч спершу я поставився до цього скептично, ну, бо нащо воно мені треба (сміється — ред.), проте через годину був там. Пам’ятаю, що через емоції розревівся.
Настав день зйомок. Мене покликали на сцену. Усе так швидко відбувалося: виводять, тут Катя Осадча, на екрані батьки. Серце калатало. Я геть не пам’ятав виступу. У кінці пісні, коли до мене обернулись, я впав. Цього не було в моїй пам’яті, і лише в рекламі я побачив, що падав. Думаю, від нервів.
Навідріз відмовлявся співати російською і був готовий навіть піти із шоу
Думав, що піду до Винника або Кароль. Дорофеєвій і Монатіку я не підходив через репертуар: вони шукали більш сучасних виконавців. Насправді ми (учасники — ред.) не чуємо цього звуку кнопок. Їх додають під час монтажу, щоб не збити виконавців. І коли я підвів очі і побачив повернуте крісло, мені стало спокійніше. Спершу здалося, що це Тіна Кароль, але коли побачив, що це Надя, — здивувався. До мене повернувся ще Винник, і багато хто думав, що я піду до нього, але Надя мені здалася такою теплою, що я вирішив піти в її команду. Багато хто думав, що я пішов до неї, бо вона сказала, що приїде в моє село, але це не так, хоча слова вона таки дотримала.
Надя зовсім не така, як на екранах, вона дуже відкрита і добра. Спочатку ми не могли багато спілкуватися, але коли учасників ставало менше, то ця можливість з’явилася. Я хотів з усіма дружити, об’єднав нашу команду. Як таких сутичок не мав.
Я мав трохи проблем зі здоров’ям: у мене дуже швидко з’являється застуда, а ще в театрі заробив собі рефлюксну хворобу. Перед батлами ми дуже довго були на майданчику, бо підбирали одяг. У мене розгулявся рефлюкс і підвищилася температура. Я вже хотів, щоб мене зняли з батлів, але сцена лікує.
Не думав, що пройду батли. Зібрав валізу, купив квиток і пішов виступати. Мене підкосила хвороба, і я не мав бажання йти далі. Надя це, напевно, відчувала. Перед нокаутами я знову зібрав валізу, купив квиток і чекав, що після зйомок їду. Але вдома зрозумів, що швидко здався.
Мама наче чуйку мала. Вона казала, що мене ще повернуть і я переможу. І тут у кінці березня повідомляють, що буде нововведення — повертатимуть у шоу по одному учаснику з кожної команди.
За два місяці я дуже скучив, тому хотів у проєкт. Мені дзвонить менеджерка і повідомляє, що мене повертають. Я пам’ятаю, як кричав, тішився цьому. Та знову з’являється “але”. Увечері я мав бути в Києві, а ми в червоній зоні: ні потягів, ні автобусів… Ірина Батюк знайшла автомобіль, і ми поїхали.
У неділю ефір. Глядачі знову мали вирішити, хто потрапить у півфінал. Я заспівав “Черемшину”. Цього разу не хотів так легко здаватися, але й не думав, що пройду. І Юрій Горбунов каже, що я продовжую далі.
У фіналі я мав співати із Сергієм Бабкіним. Я злякався, бо його тональності не збігаються з моїми, проте “Ще осінь зовсім молода” дуже підійшла мені. Потім мав заспівати з тренеркою пісню “gorit”. Я навідріз відмовлявся співати російською і був готовий навіть піти із шоу. Напередодні я зробив кавер українською, і Надя запропонувала мені заспівати частину пісні українською. Тоді змінили ставлення до мене, почали поважати. На шоу більшість російськомовних, і коли я приходив у павільйон, казали: “О, прийшов Лазановський, треба говорити українською”.
У фінал я пройшов, набравши 80 % голосів. Я в шоці, як мене підтримували, до останнього думав, що виграє Тьома Паучек, блогер все ж. Мені писали онуки й онучки бабусь, які пенсії віддавали за те, щоб я пройшов далі. Мої колеги з театру після вистави просили голосувати, мер підтримував.
Ми стоїмо на сцені з останньою конкуренткою. Я не міг уже дихати, хотів знати хто ж. Стоїть Горбунов, і я чую:
“ — З великим відривом…
— З дуже великим відривом, — поправила Осадча.
— В 11 сезоні “Голос країни” перемагає Сергій Лазановський”.
Досі не вірю…
Перед ефіром кожного попросили підготувати короткий виступ. Я вирішив: якщо переможу, співатиму гімн. Ніхто не очікував.
Досі не вірю, що переміг і мрія одинадцяти років стала реальністю. Я на цьому не зупиняюся і вже готую авторську пісню на Євробачення, хочу записати колядки до Різдва, і 9 авторських пісень чекають, щоб побачити світ.
Тепер я працюю в Івано-Франківську і щотижня маю тут концерти. Планую продати виграну в проєкті квартиру в Києві і придбати житло тут.
Але ж я нічого поганого не зробив, просто пішов на проєкт реалізувати свою мрію
Після “Голосу” було багато хейту: чутки про мою перемогу, образливі повідомлення. Мені писали і бажали смерті, казали, що перемогу я купив, бо “он яка в нього хата”. Мій батько витратив 15 років, щоб збудувати цей будинок для нас… Але ж я нічого поганого не зробив, просто пішов на проєкт реалізувати свою мрію.
У мене була розмова із хейтером. Я намагався зрозуміти, чому він так відгукується про мене, коли зовсім не знає. “Бо ти мені не подобаєшся”, — усе, що він зміг пояснити.
Я читаю коментарі. Спершу мені було неприємно, а тепер менше зачіпає, інколи можу навіть відповісти. Колись у театрі нам казали: якщо вистава має тільки хороші відгуки, то варто задуматися.
Журналістка: Ірина Блаженко
Фото: архів Сергія Лазановського
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал чи вайбер .
