Мар’яна безтурботно усміхається та захопливо з вогниками в очах розповідає свою історію. Ви можете знати її за дописами у фейсбуці або ж як засновницю спільноти “Мамочки Коломийщини”.
Мар’яна Концевич — ще одна коломийська НЕ[пересічна], яка творить міське сьогодення. Чим жінка займається, які цінності вкладає у виховання доньок та який досвід їй довелося пережити перед тим, як надавати консультації іншим коломийським і не тільки мамочкам.
Спецпроєкт НЕ[пересічні] створено в партнерстві з кав’ярнею “Букініст”.
Я зрозуміла, що не можу працювати з тим, що мені не комфортне, а роботи є достатньо
За фахом я фінансист, але ніколи не працювала в цій галузі. Коли розлучилася, то зрозуміла, що не вийду на роботу, бо в мене двоє дітей, меншій ще 2 років не було, і не планувала повертатися до батьківського дому. Потрібно було адаптуватися, але стояло питання як? Я зустріла людину, з якою почала працювати, спочатку я була звичайною помічницею, це як секретарка в офісі. Тепер працюю проджект-менеджеркою. У якийсь момент я зрозуміла, що зі звичайного помічника можу рухатися далі, і на це був запит. І в мене ніколи не стояло питання: попробуємо чи ні. Тепер я повністю відповідаю за проєкти. Роблю їх з нуля, люблю починати, коли ще нічого немає… І в мене цікаво виходить творити щось нетипове, я сама це помічаю. Коли із чогось, ніби стандартного, формуєш щось нове, що зовсім відрізняється, воно тепле, м’яке, до нього хочеться доторкнутися — це моя концепція. Мені довіряють замовники, вони вже не ставлять питань, що ти будеш робити, кажуть: “Мар’яно, зроби так, як ти робиш завжди”.
Наразі я працюю в трьох напрямах: кондитерка, дайвінг та парашутний спорт (це маркетплейси), спільнота “Мамочки Коломийщини” (де я координаторка).
Коли почала працювати з маркетплейсом кондитерки, ми тільки збирали клієнтську базу, тепер ми один з найбільших маркетплейсів в СНД. У нас є база кондитерів і своя школа, ми платформа, яка знайомить кондитерів з покупцями, а вчителів з потенційними учнями. За півтора року наш чек виріс у 4 рази. Наша команда працює з різних куточків світу, тому коли почався карантин, я подумала: “О, нарешті люди мене зрозуміють”.
Комунікація онлайн — це дуже хороша закалка, бо потрібно побудувати діалог з клієнтом, якого ти ніколи не бачила, не відчувала. Під час зустрічі ти бачиш хоча б мімічну реакцію людини, а тут нічого. Це дуже хороший старт. І після того, як я вибудувала свою комунікацію онлайн, без проблем спілкуюся з людьми наживо, але цьому передувало багато навчання. Ти не можеш бути менеджером, не маючи правильних навичок спілкування. Я знаю, як вести діалог, тепер закриваю 95 % будь-яких перемовин чи співбесід.
На якомусь етапі я зрозуміла: не можу працювати з тим, що мені не комфортне, а роботи є достатньо. Мені близька ніша дайвінгу, хоч я ним не займаюся, але це те, що мене захоплює. Випікати я люблю, і на якомусь етапі роботи мала розуміти процеси. Тепер по фото можу визначити крем десерту.
Про “Мамочки Коломийщини”
Я відійшла від не дуже хороших стосунків, а згодом і розлучення та зрозуміла, що навички, які я набула, дуже потрібні. Чула відгуки знайомих, про те, що мій досвід їм допоміг, тому почала ділитися із жінками, як вийти зі складного психологічного стану та продовжити життя, навіть коли ти самотня мама.
Спільнота “Мамочки Коломийщини” народилася 2018-го, сьогодні там 17 500 учасників. Серед них не тільки матусі, а й татусі. У спільноті сформувалася базова цінність — повага. Я стала дуже різка в питанні кордонів та поваги. Якщо бачу порушення цих правил — видаляю з групи, тому наша спільнота — це батьки, які поважають інших.
“Мамочки Коломийщини” — це місце для ділення та комфортне середовище. Уже немає тих, хто приходить хейтити, усі знають, що тут так не можна, це середовище поваги та відкритості. Загальна концепція спільноти рухається сама, я тільки її підкріплюю. Моя робота перейшла в особисту комунікацію: люди часто звертаються до мене по пораду у якихось складних ситуаціях. Часто ці питання дуже важкі, інколи я почуваюся психологом. Маю в планах пройти навчання, бо мені подобається цей напрям.
Нещодавно ми зі спільнотою “Мамочки Коломийщини” організовували зустріч з Олегом Токарчуком на тему домедичної допомоги, це вже сорокова група. Домовилися проводити такі зустрічі раз на місяць. Вони безкоштовні: Олег Токарчук готовий ділитися, а я — залучати дівчат. Це наша спільна ініціатива.
Раніше ми організовували зустріч на тему гінекології, уже розмовляли про вакцинацію, плануємо організувати ще одну зустріч на цю тему. Через карантин ці зустрічі нерегулярні, але й гарно заходять прямі ефіри. Я аналізую запитання у спільноті та ті, які отримую особисто, і бачу, яка тема актуальна.
Я не ставлю заборон, швидше показую приклад
У виховання своїх доньок я закладаю передусім повагу та любов до себе — це формує все. Найкраще я почала відчувати себе в момент, коли стала цінною собі, тоді й почала цінувати кожну людину. Ти не можеш цінувати когось, бачити в іншому щось красиве, поки не побачиш красивого в собі і не почнеш цінувати себе — це моя основа.
Я не обмежую своїх дівчат, от просто не обмежую. Мені інколи кажуть, раптом вони десь зірвуться у критичний період. Я навіть не припускаю цього, тільки тому, що в них є свідомість і розуміння, що для них ціннісне. І навіть якщо завтра в їхньому житті станеться критична ситуація і щось піде не так, база, яку я задаю, — повага й любов до себе та світу — за будь-яких обставин у них залишиться.
Водночас я розвиваю в них розуміння, що в цьому світі вони не одні, ми формуємо комфортне середовище. Вони знають, що коли перебувають удома, у своїй кімнаті, — це їхній простір, де вони мають безмежні можливості, але коли виходять у соціум, контакт між ними та людьми має бути завжди корисним. І так само як вони поважають свої інтереси та правила, так мають поважати і людини навпроти, а якщо їх декілька, то дівчата мають зрозуміти, як організувати процес комунікації, щоб усім було комфортно. Саме з такої позиції вони й формують розуміння, що я не егоїст, а людина, яка може об’єднувати та створювати щось класне для інших. Тому в них немає егоїзму, навпаки, вони вносять у середовище позив, організовують комфорт. Це те, що завжди в нашому домі, у нас є таке собі негласне правило: усім має бути комфортно. Із цією думкою вони йдуть у школу, у середовище, де комунікують, і транслюють це світу.
Я ніколи не бачила, щоб мої діти піддавалися поганому впливу. Норми завжди походять з дому. Скільки б не було довкола нецензурних слів, якихось психо-поведінкових характеристик, якщо ти виходиш з дому з комфортною собі базою, то можеш використовувати їх, але ніколи не понесеш далі, бо знаєш, де твій комфорт. Якщо створити дітям середовище з певними психо-поведінковими характеристиками, у яких вони будуть кайфувати, то не чіплятимуть чогось іншого.
У нас є правило — ми не вживаємо нецензурних слів, але я тут не дуже хороший приклад, бо інколи на емоціях у мене можуть вилетіти слова, тоді дівчата такі: “Мам, ну все: тепер нам теж один раз можна”. У нас усі рівні: те, що я продукую, те й вони. Я не ставлю заборон, швидше показую приклад. Я не заставляю дівчат вчитися. У мене завдання, щоб вони навчилися вчитися.
У мене настільки комфортний період тепер, я почала кайфувати. Дівчатка стають такими трошечки жінками, вони такі уважні до себе. Це мене надихає.
На якомусь етапі я викреслила думку, що мама може бути подругою. По-перше, коли мама стає подругою, з нею можна поводитися як хочеш, а по-друге, дитина не виходить із середовища і не шукає собі подібних, тобто десь закривається від соціуму. Ми так і проговорили: “Доню, я не можу бути тобі подругою, я мама. Можу все зрозуміти, почути, підтримати в будь-які ситуації, але я не подруга”. Не думаю, що схема бути донечкам подругою працює. Якщо десь зітреться вертикаль, ти не зможеш показати приклад, бо ви рівні, значить тебе можна не чути. А важливо, щоб вони чули, поважали та брали приклад.
Так, було дно, але я вдячна за це
Озираючись назад і згадуючи життя до розлучення, розумію, що гіршого дна просто не могло бути, але ні про що не жалію, я б нічого не хотіла змінити, бо в теперішній точці я через події, які відбулися. Так, було дно, але я вдячна за це.
Я була в аб’юзивних стосунках, був комплекс усього, що можна придумати. Я змогла розірвати ці стосунки тільки тоді, коли побачила, що дуже страждають мої Маленькі Жінки, зрозуміла, що це точка для мене.
У мене загострилася потреба заглибитися в психологію, бо я розуміла, що з того потрібно якось себе витягувати, а ще двоє дітей, яким потрібно показати приклад і витягнути їх, бо я довела до цього. Так у моєму житті з’явилася психологія, на сьогодні я 8 років у терапії. Перші 3 роки працювала з психологом, було дуже багато роботи, а потім я зрозуміла, що вже не маю що отримувати від психологів, і почала сама.
За останні 5 років багато працювала над собою, у моменти, коли не справлялася, зверталася до психолога. Ми з дівчатами повністю вийшли з тієї історії. Вони комунікують з батьком, він досі аб’юзер, але вони навчилися вибудовувати свої кордони в комунікації з ним.
Я працюю з людьми вже більше ніж півтора року і маю кейси роботи не тільки із жінками. Комунікую зазвичай онлайн, бо не вистачає часу на зустрічі, в останній період це телефонні дзвінки. Якщо знаю рішення, то допоможу людині, але поки вона не почне щось робити — нічого не відбудеться. Коли я не можу нічого порадити, тоді перенаправляю до психолога.
Щодо особистого життя я наразі не можу говорити, бо в мене вже зовсім інші цінності. Робота, яку я над собою провела, дала мені інше розуміння сім’ї, стосунків, дотичності до чоловіка. І так, скажу, напевно, що в Коломиї складно знайти чоловіка, який мені потрібен, тому я живу для себе. У мене є чудова сім’я, і нас усе влаштовує.
У мене завжди є схеми, за якими все чітко працює
Моя робота займає багато часу, і це одна з проблем. Я не знаю, як усе встигаю. У нас прибраний дім, наготовано, мої дівчатка люблять різні страви, тому готую для трьох різне. Я встигаю, мабуть, тому, що все дуже організовую, у мене завжди є схеми, за якими все чітко працює. У якийсь момент я почала розуміти, як оптимізувати кожен процес, що зробити, щоб наша комунікація з малими була правильна і їм її вистачало. Тепер ми виділяємо спеціально час, коли говоримо тільки про те, що нас цікавить, коли немає телефонів, цей час тільки для нас, і ми максимально ним насолоджуємося. Так само і з часом на проєкт, для себе. Коли я розрахувала все правильно, воно стало складатися.
Я почала відпочивати. Просто вже тепер я розумію, що це зовсім про інше розуміння відпочинку. Раніше відпочинок — десь переміститися, але головою я залишалася в роботі. Тепер абстрагуюся від усього і є в теперішньому моменті. Я вчилася цього 8 років.
Моя слабинка — це випічка. Мене часто питають рецепт, але я ніколи не готую за рецептом. Є база, а решта — беру той компонент, той, переставляю їх і роблю якусь таку мозаїку.
Я завжди стараюсь залучати до цього процесу дівчат, бо я, як мама, повинна випустити з дому дівчаток, які зможуть, як і я, бути самостійними, це для мене важливо. Світ дуже цікавий, вони мають мати всі базові можливості, щоб забезпечити собі щастя, далі справа за ними. Ми ділимо обов’язки, а якщо це не вдається і я розумію, що зараз буде конфлікт, то стаю тим поганим поліцейським і організовую командну роботу між ними. Я знаходжу цікаву ідею, яка їх об’єднає в той момент. У нас так усе навчання відбувається. Тоді вони зовсім по-іншому йдуть до мети, такий процес завжди в насолоду.
Цього року мені вдається подорожувати, але в планах — більше. У межах України подорожую з дівчатками, мені подобається відчувати ці емоції спільно з ними, вони кайфушниці, як і я, люблять відчувати все красиве і наповнене. Мені дуже цінно, коли ми разом це переживаємо.
За кордон наразі подорожую сама, оскільки ми з татом дівчат розлучені, є трішки проблема з його дозволом.
Що б ти змінила в Коломиї?
Мені пропонували жити в іншому місті, але нам з дівчатками наразі комфортно у Коломиї. У мене є розуміння та конкретні плани, що я хочу тут зробити.
Для мене надважливою є соціальна відповідальність. Я буду говорити, щоб люди стали добрішими та розуміли, що навіть коли тебе зараз щось не стосується, ти не знаєш, що буде завтра, от і все.
У нас жахливо пасивна громада: доки воно мене не стосується, я не включуся.
Я бачу рішення в прикладі, у донесенні того, що часто те, що трапляється, ми самі спричиняємо, бо ніяк не реагуємо.
Журналістка: Оленка Гелетюк
Розшифрувала: Тетяна Грабна
Фотограф: Назар Яжинський
Локація: Кав’ярня “Букініст”:
– Площа Шевченка, 4/5
– Бульвар Лесі Українки, 5/4
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
