Як ковід вплинув на інформаційне поле: практичні кейси з розвитку інформаційної гігієни та критичного мислення

З пандемією коронавірусу виникла й інфодемія — поширення наративів, що  містять маніпулятивну та неправдиву інформацію. Спочатку це були сумніви щодо існування COVID-19, теорії про його походження, фейки про носіння масок та чутки довкола ефективності тестування на коронавірус, а з початком вакцинальної кампанії з’явилися фейки і про вакцини. Як пандемія вплинула на інформаційне поле, Глуzд з’ясував у медіаекспертки, авторки влогу “По той бік інфи”, редакторки проєкту “По той бік путінської брехні” Альони Романюк, заступниці керівника проєкту “VoxCheck” Світлани Сліпченко та консультанта із цифрових технологій, експерта ГО “Інтерньюз-Україна” Віталія Мороза.

Уже немає єдиних журналістських стандартів

За словами Віталія Мороза, світ став більш насичений інформаційно і вже немає єдиних журналістських стандартів.

“Раніше єдиними кіперами інформаційного потоку були професійні журналісти, тепер інформаційне поле дуже розмилося. Існують блогери, так звані лідери думок — люди, які часто женуться за популярністю і здобувають її за будь-яку ціну: за допомогою емоційних повідомлень, маніпуляцій, викривлення інформацій”, —  каже експерт.

“Дуже часто людина шукає інформацію в середовищі, де вона звикла бути:  у соціальних мережах, серед  знайомих, сусідів чи інфлюенсерів. Відповідно, може ставати ретранслятором дезінформації”, — розповідає Віталій Мороз.

Фейки можуть убивати

Експертки Альона Романюк та Світлана Сліпченко кажуть, що на початку пандемії складно було верифікувати фейки, адже те, що відбувалося в Китаї, до нас потрапляло в спотвореному вигляді.

“Що в нас було в березні 2020-го? Невідомий вірус, мало інформації, натомість багато фейків, шкода від яких значно більша, ніж від самого вірусу COVID-19. Як приклад: пшикайте на маску спирт і дихайте нею. Таку інформацію масово поширювали з метою допомогти вберегтися від коронавірусної інфекції. В Ірані через віру в цей фейк за два місяці померло понад 700 осіб. З’явилися шахраї, які під виглядом етилового спирту продавали метиловий, що є отрутою для організму людини. Це про те, що фейки можуть убивати”, — розповідає Альона Романюк.

Світлана Сліпченко каже, що на початку пандемії люди були налякані, дотримувалися обмежувальних заходів, а тепер вони вже мають певний досвід:  

“Хтось не хворів, нікого не втратив, хтось переніс захворювання легко, тому дозволяють собі ставитися до вірусу легковажно, менше вірять у його існування”. 

За словами Світлани, спочатку журналісти не розуміли, де знайти джерела інформації і як з ними комунікувати: 

“Тепер медіа коректно подають інформацію про захворюваність, смертність, вакцинацію. Це все вийшло на новий рівень. Наприклад: смерть через вакцинацію і смерть після вакцинації — одне слово, але наскільки інший відтінок подання та сприйняття”.

Експертки кажуть, що за рік вектор фейків змістився. Була історія про те, що коронавірус придумали для масового вбивства китайців, згодом говорили про пенсіонерів, а коли почали хворіти і помирати люди всіх вікових категорій, то спростували інформацію про штучне створення вірусу.

“Якщо раніше фейки та маніпуляції створювали здебільшого навколо комуналки, реформи, доріг, корупційних скандалів, то з початком пандемії — на тему здоров’я. 2020 року говорили про штучність коронавірусу, можливість лікарень упоратися з навантаженням, а от 2021-го гостро стоїть питання про фейки на тему вакцинації. Їх надзвичайно багато: від побічних реакцій до чипування”, — резюмує Світлана Сліпченко.

Пандемія сегментувала суспільство

Як засвідчила інфодемія, люди не звикли звертатися до першоджерел. А це, за словами Альони Романюк, багатьох убезпечило б від фейків.

“Пандемія сегментувала суспільство. Є люди, які не вірять в існування коронавірусу, і водночас маємо потужний рух антивакцинаторів, які запевняють, що нас чипують чи здійснюють випробування на нас”, — каже Альона Романюк.

Віталій Мороз вважає: щоб визначити чітку сегментацію, треба проводити дослідження.

“Є люди, які вірять у теорію змови, упевнені, що ковіду не існує. Ті, які захворіли, змінили своє уявлення. У сучасному інформаційному просторі люди все частіше переконані у своїй правоті, і змінити думку людей за допомогою раціональних аргументів украй складно. Відповідно, люди, які не розглядали ковід як проблему, можуть знаходити додаткові аргументи про ті самі теорії змови. А алгоритми інтернету працюють проти, так, що складно скерувати людині інформацію, що суперечить її переконанням”, — каже експерт ГО “Інтерньюз-Україна”.

За словами Альони Романюк та Світлани Сліпченко, статистику хворих, померлих та вакцинованих однозначно варто подавати у ЗМІ, бо це сигнал: небезпека вірусу нікуди не поділася.

“Цифри, які одним набридли, іншій частині аудиторії будуть нагадувати про небезпеку. На сьогодні статистика в нас погана: кількість хворих та госпіталізованих зростає швидше, ніж вакцинованих. І, можливо, така інформація змусить дотримуватися обмежувальних заходів чи вакцинуватися”, —  зауважує Світлана Сліпченко.

Альона Романюк вважає, що журналісти повинні не лише подавати суху статистику захворюваності, смертності чи кількості вакцинованих:

“Певний період кількість хворих та померлих була такою великою, що це викликало заперечення в людей. Тут важлива комунікація: що краще лікарі, медсестри, державні установи пояснюватимуть, що хворих такого-то району везуть у таку-то лікарню, тому заповненість ліжок така-то, то вищою буде довіра. Також потрібно пояснювати  можливі побічні реакції на вакцину”.

Віталій Мороз зауважує, що навіть коли люди бачать великі цифри смертності та поширення пандемії, діяти починають лише в критичній ситуації:

“Головна проблема сучасного суспільства — пасивність. Люди не є активістами, які стежать за останніми новинами, темпами вакцинації, та не аналізують, що відбувається у світі. Вони скоріше живуть своїм життям і не починають кожен ранок зі статистики. І тільки коли ситуація стає критичною — вони починають діяти”.

Експерт додає, що журналісти мають бути толерантними до всіх.

“Будь-які репортажі ЗМІ з ковідних відділень не вплинуть на значну аудиторію. Так чи інакше журналістські сюжети — не власний досвід. Щобільше, зараз дуже мала кількість людей має власне, автономне мислення. Оточення будь-якої людини, це 70-80 %, які не мають власного мислення, а тільки повторюють тези, які почули”, — каже Віталій Мороз.

Люди об’єднуються за своїми  уявленнями і рідко їх змінюють

Експерт ГО “Інтерньюз-Україна” вважає, що люди об’єднуються за своїми  уявленнями про перебіг коронавірусної хвороби і рідко їх змінюють, хіба що потраплять у лікарню, де побачать усе зсередини.

“Поки людина бачила лікарні, не була в критичному стані, її складно переконати за допомогою освітніх роликів, статей чи посилання на інформацію МОЗ, бо в інтернеті вона може прочитати чимало контраргументів, хоч вони часто нелогічні чи помилкові”, — каже Віталій Мороз.

Пересічні люди мають право помилятися, але тільки вони несуть відповідальність за свій вибір.

«Питання “чому вони не дивляться медіа, яким мають довіряти?” є накладанням єдиних штучних правильних рішень. Це вже фашизм, який передбачає, що всі люди мають бути однакові», — резюмує експерт.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety.

Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.  

Журналістка: Ілона Шевченко
Ілюстраторка: Аіжан Шаршанбаєва
Дизайнерка: Яна Букреєва
Текст для ілюстрацій: Оленка Гелетюк

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.