Як зміниться життя в Україні після карантину: культура, освіта, демократія

Ми писали карантинні історії людей та розповідали про зміни, які COVID-19 приніс у їхнє життя. Тепер “Глуzд” спробував простежити зміни, що так чи інакше стосуються кожного. Ми поспілкувались з експертами та попросили їх спрогнозувати найближче майбутнє освіти, культури та демократії.

  • Чому в культурі актуалізується питання авторських прав?
  • Як карантин змінить ставлення до освіти дорослих?
  • Про що свідчать вуличні протести в Україні та світі?

Культура

Під час карантину культурна галузь в Україні зазнала низки потрясінь. 

По-перше, через пандемію COVID-19 Верховна Рада внесла зміни в державний бюджет на 2020 рік. Фінансування Міністерства культури та інформаційної політики України скоротили на 7,2 млрд грн. У новому держбюджеті на видатки Мінкульту закладено близько 8,16 млрд грн (у попередньому варіанті бюджету було 15,4 млрд грн). Закономірно, що такі скорочення позначаться не тільки на державних культурних закладах, а й на громадських організаціях і креативних бізнесах, які розраховують на грантову підтримку від Українського культурного фонду

По-друге, карантинні обмеження ускладнили, а подекуди унеможливили роботу багатьох закладів культури: від національних музеїв і бібліотек до приватних кінотеатрів та мистецьких шкіл. Дещо можна організувати дистанційно, наприклад, віртуальні музеї, онлайн-вистави і читки п’єс, інше ж поставили на паузу.

По-третє, карантин вплинув на доходи українців, що позначилося на купівельній спроможності, відповідно, знизився попит на культурні послуги.

Скорочення фінансування, звісно, викликало обурення культурного сектору. Так, наприкінці березня відбувся онлайн-мітинг “Ні — знищенню культури!”. У середині травня у 20 містах провели мітинг “Стоп культурний карантин”. Мета акції — привернути увагу уряду до культурної індустрії та її труднощів через карантин.Експертка з питань культурної співпраці та культурної політики Тетяна Білецька, спираючись на дослідження PPV Knowledge Networks, каже:

“Культурні інституції, здебільшого публічної форми власності, але не тільки, не були готові до такої ситуації. Багато типів підприємств або ще не готові, або взагалі не можуть перейти в онлайн-формат роботи, тому їм потрібна підтримка”.

На думку Тетяни Білецької, держава має більше коштів вкладати в навчання працівників культури:

“Коли настільки складна ситуація, що вся країна повинна якось виживати, ми маємо подумати, як принципово змінити форму нашої роботи, щоб бути більш стійкими до карантину й подібних викликів. Треба думати про розвиток, навчання, підвищення кваліфікації працівників культури не менше, ніж про те, як забезпечити їм прибуток, коли вони не зможуть організовувати події”.

Директор Центру культурного менеджменту Ігор Савчак вважає, що карантин має стимулювати державні культурні заклади до більш ефективного управління:

“Мені шкода людей, які залишилися без роботи чи зарплати, але, з іншого боку, державні культурні заклади в Україні не працюють, як мають працювати. Наприклад, у Львові є аматорські театри (їх створили громадські організації), вистави яких набагато якісніші, ніж у державних театрах. Може, говорю різко, але це тому, що я бачу, які проєкти подають управління культури на грантові конкурси. Спостерігаю їхнє бажання зробити мінімальний проєкт за максимальні кошти. Ймовірно, ситуація, що зараз склалася, змусить працівників державних закладів культури переосмислити, що і як вони роблять”.

На прикладі власної організації Савчак доводить, що карантин стимулював працівників культури використовувати ті можливості, з яких вони не користали раніше. Культурні події, перемістившись в онлайн, стали дешевшими для організаторів та доступнішими для аудиторії, вважає директор Центру культурного менеджменту.

“Ще до карантину ми розпочали проєкт “Культура законності” від Посольства Нідерландів в Україні. У його рамках Центр культурного менеджменту мав роздати 27 субгрантів українським медіа, які у своїх журналістських матеріалах формуватимуть культуру порядності та доброчесності. Коли почався карантин, у нас в декілька разів зросла кількість заявок. Також ми мали провести тренінги. На перший у Львів приїхало 10 людей. Другий відбувався онлайн і зібрав 25 учасників. Організувати його було простіше, а за ефективністю, я гадаю, він не поступався першому”.

Карантинний період Савчак вважає хорошим часом для креативних індустрій, щоб збільшити аудиторію їхнього культурного продукту. Навіть якщо впродовж якогось періоду доведеться робити безкоштовний контент, за словами експерта, це окупиться, коли поліпшиться економічна ситуація й люди готові будуть платити. 

Культурний менеджер прогнозує, що після завершення коронакризи ринок культури стане креативнішим і більш пов’язаним із технологіями. На його погляд, ще актуальнішим буде питання захисту авторських прав, оскільки в інтернеті більша ймовірність неконтрольованого поширення контенту. 

Освіта

У березні через пандемію заклади освіти мусили перейти на дистанційне навчання. Відеоуроки та іспити в Zoom, домашні завдання  —  викладачу на електронну пошту… Хоч розмови про навчання з більшим залученням сучасних технологій ведуть роками, карантин засвідчив, що мало шкіл готові трансформувати освітній процес. 

Гостру суспільну дискусію в середині червня викликали чутки про можливе скасування Зовнішнього незалежного тестування. 12 червня освітній омбудсмен Сергій Горбачов (посадова особа, на яку Кабінет Міністрів України поклав виконання завдань із захисту прав у галузі освіти  —  ред.) заявив: “у високих владних структурах готують документи про скасування Зовнішнього незалежного оцінювання”. Через це в соцмережах розпочався флешмоб #РукиГетьВідЗНО. Інформацію про скасування головного іспиту для вступників уже за кілька днів спростувала виконувачка обов’язків міністра освіти й науки Любомира Мандзій. 

Як і було заплановано, ЗНО розпочалося 25 червня.

Щодо навчального року 2020/2021, то він розпочнеться 1 вересня, а формат роботи шкіл залежатиме лише від епідеміологічної ситуації, заявила Любомира Мадзій. 

“Мені здається, що вектор змін, яких потребує освіта, було визначено раніше, однак карантин прискорив їх. Необхідність комбінованих форм навчання, коли є і очна, і заочна форма, була доволі очевидною. Так само додавання неформальних модулів до шкільної освіти є абсолютно зрозумілим рішенням”, — так коментує трансформації в освіті Тетяна Білецька, яка є заступницею директорки Команди підтримки реформ при Міністерстві освіти й науки України. 

“На жаль, викладачі багатьох освітніх закладів не мали навіть технічних можливостей, щоб “зустріти” карантин. Дехто героїчно знімав уроки на мобільні телефони. Це добре, що ми вміємо швидко знайти вихід. Але, якщо говорити про довгострокові рішення, закладам освіти потрібні технічні інструменти та підвищення кваліфікації для викладачів, щоб відповідати потребам часу”, — стверджує Т. Білецька.

Заступниця директорки Команди підтримки реформ критично ставиться до ідеї повного переходу шкіл та вишів на дистанційну форму навчання. Так, на її погляд, зникає елемент наставництва. Вона позитивно ставиться до онлайн-освіти, однак застерігає, що, знайшовши уроки в інтернеті, користувач не завжди може бути впевнений у якості інформації, яку йому пропонують. 

Тетяна Білецька зазначає: карантин також створив попит на неформальну освіту й навчання для дорослих.

“Чимало університетів та компаній, які займаються освітою, надали вільний доступ до своїх курсів. Зокрема, так зробив Нouse of Europe. Вони не тільки пропонують безкоштовні онлайн-курси для спеціалістів культури та креативних індустрій, а й дають стипендії за успішне їх проходження. 
Чому це добре? Бо ті, хто раніше не міг собі дозволити дорогі навчальні курси, призвичаюються до самостійного навчання й розуміють, який тут великий потенціал”.

Експертка наголошує: навіть після того, як доступ до курсів закриють, досвід та бажання навчатися впродовж життя залишиться.

Демократія

На початку весни, коли COVID-19 поширився не тільки в Китаї, а й в інших країнах на інших континентах, навіть демократичні держави мусили запровадити жорсткі заходи боротьби з вірусом. 6 квітня віцепрезидентка Єврокомісії Вера Юрова зазначила, що 20 країн ЄС під час боротьби з коронавірусом так чи інакше обмежили базові права своїх громадян, зокрема права на вільне пересування, участь у масових богослужіннях, мирні зібрання. 

Попри це у травні-червні 2020 в Україні та світі почалися вуличні протести, за допомогою яких люди висловлювали своє невдоволення поліцейським свавіллям та расизмом (Black lives matter), політичними переслідуваннями, невиправданими, на думку мітингувальників, карантинними заходами тощо.

“Ми ще не переживали такої глобальної загрози, як COVID-19. Він одночасно вразив людей усіх соціальних верств, національностей, політичних поглядів, — говорить активіст, організатор понад 50 публічних кампаній, фахівець із громадянської освіти Максим Осадчук. — Обмеження запровадили майже повсюдно. Водночас вони не завадили протесту Black lives matter, певно, найбільшого в історії США. З огляду на цей приклад для мене велике питання: карантинні заходи дійсно здатні когось утримати від вираження громадянської позиції? Чи вони, навпаки, є ще одним стимулом, щоб люди виходили на вулицю боротися за свої права?. Я не боюся того, що ми не зможемо повернутися до ліберальних практик після коронакризи. Я боюся, що ця криза стане ще одним елементом дестабілізації глобального світу”.

Послаблення карантину в Україні Осадчук розглядає, як відповідь влади на статус-кво. За його словами, у травні карантин в українських містах і селах люди самі скасували, з одного боку, тому, що обмеження є загрозою для економіки. З іншого, бо бачать, як правилами карантину нехтують президент і топ-чиновники, що не додає довіри до держави. Щодо публічних акцій в Україні експерт зазначає:

“Ми бачимо, як люди виходять на вулиці на захист Сергія Стерненка, Петра Порошенка, як починається новий політичний цикл. Продовження кампанії “Хто вбив Катю Гандзюк” та безліч інших інформаційних приводів доволі яскраво свідчать, що протистояння між громадянським суспільством і державою загострюється”.

Фахівець із громадянської освіти пояснює: публічна акція — це форма мирного зібрання, що є важливим інструментом демократії. Сам факт, що відбувається акція, свідчить про наявність суспільної групи, яка потребує маніфестації. В авторитарних суспільствах, говорить Максим, усі проблеми заведено замітати під килим, тоді як в демократичних мітинги та демонстрації мають на меті почати суспільний діалог. Публічна акція допомагає тій чи іншій суспільній групі голосно заявити: “Ми є, і ми чимось незадоволені”. 

Активіст наголошує, що під час пандемії COVID-19 виходити на вулицю чи ні — особистий вибір кожного. Він нагадує, що існує чимало онлайн-інструментів, щоб публічно висловити свою позицію, не виходячи з дому (прикладом є онлайн-мітинг “Ні, знищенню культури”, флешмоб #РукиГетьВідЗНО). Основне, на думку Осадчука, як і в будь-якій суспільній діяльності, знати, на кого ви хочете вплинути.

“Треба чітко розуміти, хто має повноваження вирішити вашу проблему, до кого ви звертаєтесь. Імовірно, питання можна вирішити через комунікацію з відповідним посадовцем чи органом і не потрібна буде акція. Якщо ж представники влади не йдуть на контакт, можна використовувати методи суспільного тиску. У відкритих суспільствах, таких як Україна, є змога апелювати до однієї інстанції, користуючись підтримкою іншої. Ми можемо впливати на суспільну думку через конкурентні медіа”.

Навіть в умовах коронакризи ми можемо говорити про те, що нас обурює, зокрема за допомогою ЗМІ та соціальних мереж, переконує Максим Осадчук. Активіст радить шукати однодумців і серед близького оточення, і в групах, де обговорюють проблеми району, вулиці, міста. І говорити, щоб ваш голос почули. 

Інфекціоністи ж кажуть, що внаслідок послаблення карантину варто очікувати щодня більшої кількості інфікованих.

Мінімальне, що вони радять, —  користуватись антисептиками, мити руки, збільшити соціальну дистанцію, уникати скупчення людей, носити маски та користуватися безготівковим способом оплати.

Матеріал створено в межах ініціативи “В одному човні”, який реалізує Молодіжна організація “СТАН” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст публікації є винятково відповідальністю Молодіжної організації “СТАН” та не обов’язково відповідає поглядам USAID або уряду США.

Журналістка: Ксенія Янко

Дизайнер: Владислав Соха

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.