Провокативна, нетипова і точно вам відома Ірина Магас.
Лайф-коуч, психолог, актриса, письменниця, жінка, яка зваблює, та не соромиться це визнавати.
Наступна героїня рубрики “Жінки з Глуздом” розповіла нам про свою книгу, провокативні фото й дописи, а ще про виховання сина та розбиті чоловічі серця. Все це у нашому інтерв’ю.
– Яку ти здобула професію? І від чого залежав вибір спеціальності?
– У мене вища освіта за спеціальністю “Туризм”. У той час у мене було 2 варіанти: факультет іноземних мов або юрфак. Ні те, ні інше мене не приваблювало. Та тоді на горизонті з’явився ще й 3-й варіант. Скажімо, таке нововведення у нас на заході – туризм. Я вирішила обрати його. Як мінімум, там обіцяли хороший дохід. (Сміється)
– Але все ж ти не працюєш за спеціальністю…
– Зараз ні. Та я працювала раніше. І менеджером, і директором філіалу в Коломиї. А також менеджером туристичної компанії при готелі “Надія” у Івано-Франківську.
Це було цікаво, чисто зі сторони досвіду. А з іншого боку – надзвичайно нудно: сидіти увесь день і чекати поки хтось прийде, щоб впарити йому путівочку.
– У якому віці ти зайнялась творчістю?
– Ще в дитинстві я писала пісні. В підлітковому віці, мабуть, через любов і певні емоційні вибухи я перейшла на вірші. Займалась цим досить активно, присвячувала їх не тільки коханій людині, але й подругам, знайомим. І близько останніх 5-ти років я пишу публічні пости в соцмережах.
– Чому ти взагалі їх пишеш? Більшість твоїх публікацій психологічно-мотивуючого характеру. Чому обрала саме такий напрям?
– Психологічно-мотивуючі тому, що я пройшла досить складний період у житті, і в той момент сама часто шукала людину, яка б змогла мене надихнути чи змотивувати. Але довкола були лише одні «фейки», що з легкістю роздавали поради, яких самі ж не дотримувались. І щойно я дійшла до свого, скажемо так, внутрішнього зростання, як побачила, що люди, які довкола мене(друзі, колеги, знайомі), прислуховуються до моєї думки і часто звертаються за порадою чи рекомендацією. Тоді я подумала: “Чому б мені не стати для них тією людиною, яку я раніше так старанно шукала сама?”
– Але й окрім мотивуючих, у тебе частенько трапляються пости еротичного характеру, насичені відвертими описами і фотографіями з твого життя. Навіщо ти це робиш, і як до цього ставляться близькі тобі люди?
– Я дуже рада, що мого батька немає в інтернеті. (Посміхається)
Але все ж йому передають цю інформацію, і він від цього не у захваті.
А мама зрозуміла у певний період, чому це роблю.
Я ніколи нічого не роблю просто так. І ні разу не виставляла фотографій, з метою привернути увагу до мого тіла. Фотографія лише сприяє тексту, який під ним, або, скажемо так, привертає до нього увагу. Щодо самих текстів, то я їх створюю для того, щоб вони розбурхували інтимне життя людей. Воно дано нам не просто для розмноження, як дехто помилково вважає.
– Як ти відносишся до критики?
– Спочатку я старалась бути ввічливою, проводити такі діалоги толерантно і завершувати їх хепі-ендом, та тепер просто ігнорую таких людей, блокую або посилаю куди подалі.
– З іншого боку, більшість людей підтримують і захоплюються тобою. Я помітив це по відгуках і коментарях до твоїх постів.
А у реальному житті ти часто чуєш похвалу від незнайомих тобі людей? І за яких обставин це відбувається?
– Від незнайомих людей я чую похвалу частіше, ніж від рідних.
Надзвичайно приємно, коли люди, яких ти не знаєш, звертаються до тебе по імені і висловлюють свою вдячність чи підтримку.
Це відбувалося за різних обставин: у магазині, просто на вулиці чи, наприклад, останнього разу на льодовому катку, куди я прийшла зі своїм сином. Також, від коли я поставила свій номер публічно в соціальній мережі, мені частенько телефонують і з вдячністю розповідають, як мої публікації, тим чи іншим чином, допомогли владнати певні життєві ситуації цих людей.
– Знаю, що ти розлучилася з чоловіком. Як ти пережила цей момент свого життя?
-Розлучення стало переломним періодом. Було складно. Але розуміла, що наші стосунки себе вичерпали, а жити за принципом “задля дитини” я не могла. Сама колись була в такій сім’ї, тому чітко усвідомлювала наслідки для сина. Краще, щоб дитина відчувала від двох батьків любов, коли вони не разом, ніж жила в напруженій атмосфері. У мене чудові стосунки з новою дружиною колишнього чоловіка. Гадаю саме так і має бути у ЗДОРОВИХ людей.
Минулого року у них народилась донечка, сестричка Євгена. Я була щаслива за них і за нас, адже родинне дерево виросло на ще одну персону. Батько проживає на території іншої держави, і його дружина – полька. Найцікавіше, що вона уже розмовляє українською краще, ніж більшість українців.
Інколи, вночі, коли наші діти сплять, ми можемо потеревенити в месенджері про життя, малечу чи книги. Книги – наша спільна любов.
Я жодної хвилини не шкодувала про рішення розлучитись, адже той період змінив усе на краще.
Для сина батько найкращий і найсильніший. Інколи строгий, але завжди любимий. Як на мене, так мають поводити себе дорослі люди, які вирішують розлучитися і мають діток – усі образи можна проговорити, головне, щоб дитя знало і відчувало, що і мама, і тато люблять його.
-Як ти самотужки виховуєш сина? Якими принципами при вихованні ти керуєшся?
– З сином усе просто: я враховую його вподобання і стараюсь не втручатись у певні речі, наприклад, що говорити, з ким дружити, чим займатись і тд. Я вважаю, що будь-яка дитина може досить гармонійно розвиватися без батьківської тиранії, які «стоять над головою» і «затуркують» власних дітей з усіх сторін.
Перш за все я навчаю його любити себе кожного дня і в будь-якій ситуації.
Якщо у нього не виходить щось сьогодні, то нічого – вийде завтра. Головне – вірити в себе і любити.
– Нещодавно я прочитав уривок з твоєї майбутньої книги. Чому ти взялась за її написання? І що ти хочеш через неї донести своєму читачу?
– А хто як не я?! Здебільшого вона адресується жінкам, які не впевнені в собі, мають ті чи інші комплекси, проблеми. Я теж була колись серед таких жінок. Ця книга для повноцінного прийняття себе. А також у ній буде безліч корисних порад, наприклад, як відкрити себе.
Коли вона вийде в тираж, я рекомендую прочитати її усій жіночій половині людства.
– Знаю, що ти грала в театрі. Розкажи про свою акторську кар’єру, чи це захоплення для душі?
– Як висловлюються психологи, я закрила свій «гештальт».
Колись я мріяла поступити в Карпенка-Карого у Київ, але мій батько сказав: “Івано-Франківську обл. покидати ти не будеш”. Він боявся відпускати мене так далеко. Я змирилася, але мрія залишилась.
І одного дня керівниця Коломийському FRANKO-театру Ірина Ярмоленко запропонувала мені спробувати себе в ролі акторки. Це був надзвичайно цікавий досвід і незабутні враження. (Усміхається)
Наразі не можу сказати, що я планую будувати саме акторську кар’єру. Та я вдячна Ірині за все і переконана, що наша співпраця на цьому не завершиться.
– Розкажи про Life coach, що це і чому ти стала коучем?
-Ну «coach» перекладається як тренер. Тобто життєвий тренер.
Це чуттєва людина, яка допомагає вирішити твої проблеми, дає певні поради і настанови. Я могла б називати себе лайф-коучем більшу частину життя. Та найцікавіше те, що коли ти даєш ці поради безкоштовно, до них рідко прислуховуються інші. Вони на підсвідомому рівні не сприймають їх серйозно. А ось, коли людина свідомо приходить на консультацію, сідає в крісло і оплачує тобі, скажімо, за годину чи дві витраченого часу, тоді відбувається диво, вона слухає, аналізує усе – і згодом із легкістю вирішує свою проблему.
– Я знаю, що ти не тільки допомагаєш людям, але й часто підбираєш з вулиці бродячих тварин. Розкажи де і за яких обставин ти їх знаходиш?
– Ти знаєш, як говорить моя бабуся, я підбираю тих, хто нікому не потрібний. Я її завжди перефразовую і відповідаю, що насправді забираю найунікальніших!
Вони, як дорогоцінний камінь, який валяється серед бруду, а я його піднімаю, протираю і отримую діамант. Першого собаку забрала у людей, які просто не справлялись з маленьким цуценям і жалілись, що або віддадуть кудись, або викинуть, мені її стало шкода, тому забрала щеня додому. Ім’я їй вибирала близько місяця, врешті назвала Ерою. Оскільки це була нова епоха у нашому житті. Відтоді пройшло близько року і, повертаючись додому, я натрапила на маленьке кошеня, яке усі обминали, а воно просто сиділо на тротуарі і проводило поглядом людей. Я підібрала і принесла його додому. Воно було дуже хворим, я ще довгий час його доглядала та лікувала. І нещодавно до нашого будинку підкинули ще одного собаку. Тоді був сильний мороз, його я теж пожаліла і забрала додому. Гадала собі, що то просто вгодоване щеня віком близько 5-6 місяців. Та, як виявилось, воно уже було вагітне. (Сміється)
І наразі я маю вдома 2 собаки, одного кота і ще 4 маленьких карапузів, трьом із яких я уже знайшла нову сім’ю.
– Ходять чутки, що багато людей вважають тебе серцеїдкою. Чи згідна ти з таким висловом, і як у тебе виходить так легко запалювати їхні серця?
– Ну, я теж чула таку фразу, але виключно від чоловіків. (Посміхається) Тобто, якщо я такою і є, то не роблю це цілеспрямовано. Що стосується «запалювати серця»… ну, мабуть, тому що я з дитинства дружила з хлопцями, та і по сьогоднішній день спілкуватись з чоловіками мені простіше. Ті дитячі навики досить часто стають мені в пригоді: я можу як фліртувати, бути ніжною кокеткою, так і з легкістю підтримати будь-які їхні теми: від машин до футболу, боксу і тд.
А чоловіки це цінують і, всупереч забобонам, закохуються не тільки в зовнішню красу, але й у внутрішній світ жінки.
– Чи часто ти розбивала серця чоловікам?
– Доволі часто. Як висловлювався один мій друг, коли десь бачив мене з новим кавалером: «О, ще одне серце попало в твої тенета, жаль, що скоро залишиться розбитим». Так, я користуюсь чоловічою увагою – і більше того -я отримую від цього неприховане задоволення. Та мені не потрібно сотню чоловіків, які будуть поруч зі мною. Потрібен лише один.
– Якого чоловіка ти бачиш поряд із собою?
– Першочергово – турботливого і життєрадісного. Я терпіти не можу, коли чоловік песиміст, звісно я б пробувала йому допомогти, та такі відносини рано чи пізно погасять моє внутрішнє полум’я. Вистачає того, що я допомагаю всім довкола.
Тому від свого чоловіка хотіла б трішки підтримки і розуміння, а не постійного скиглення під боком.
– Які у тебе цілі на майбутнє, чого би хотіла досягти?
– Хочеться, щоб моя книга була в топі світових бестселерів.
Ще я зрозуміла, що наразі в Україні я себе не бачу, тому цілком імовірно, що переїду в іншу державу. Та й в загальному я дуже люблю подорожувати. Хотіла би пізнати інші культури, і об’їздила би так увесь світ, якщо з’явиться така нагода.
– Що ти можеш побажати нашим читачам?
– Я бажаю їм щирості і прийняття себе. Все інше у них або уже є, або з’явиться найближчим часом.
– І традиційне питання рубрики “Жінки з Глуzом”: що у твоєму розумінні є жіночністю?
-Жіночність у кожного своя. Для когось це тендітне тіло, для когось манери, а для когось вміння бути добрим і бачити красу довкола.
Є й такі, для яких це сильна і вольова риса, яка закарбовується в пам’яті.
А для мене все просто – це справжність.
Якщо ти готова бути справжньою, щирою – ти прекрасна. У всіх проявах, в будь-якому віці, з будь-яким настроєм та будь-якою вагою.
Журналіст: Руслан Шимон
Фото: особистий архів Ірини Магас
