“Говерла стоїть, Дніпро реве, українці незламні, Україна живе”, — це напис на одній зі стін закладу “ЇЖАчок”, який у Коломиї відкрила родина з Маріуполя.
Ще з вулиці відчуваю приємний аромат їжі. Заходжу всередину: запах ще привабливіший, лунає українська музика, роззираюся навколо — стіни розфарбовані в патріотичному стилі, а на одній висять картини.
Микола та Олена вже не вперше розпочинають життя із чистого аркуша. Вони двічі переселенці… До 2014 року жили в Приазов’ї, недалеко від Маріуполя.
“Ми не вірили в те, що відбувається. Я колись був прикордонником, наш наряд вітався з ними, а вони з нами. Ми мали друзів, родичів у росії, до яких їздили, вони були нашими сусідами. Я очікував агресії, з якого хочеш боку, але не від росії”, — розповідає Микола.
Коли розстріляли підрозділ, у якому чоловік проходив службу, остаточно зрозуміли про ворога.
Росіяни підібралися дуже близько до їхнього населеного пункту, неодноразово прилітали снаряди поряд з будинком, обстріляли ринок, тому родина вирішила переїхати.
“Від 2015 року ми жили в Маріуполі, додому не їхав, бо мене розшукували російські військові та люди, які вірили російській пропаганді, адже я колишній прикордонник. Коли мої батьки їхали до нас через лінію розмежування, на блокпостах мені передавали неприємні вітання”.
“Ми вкладали все в розвиток”
“Коли переїхали в Маріуполь, я пішов стажуватися у ветеринарну клініку, адже мав відповідну освіту. Їздив у Харків на курси підвищення кваліфікації, там друг зводив мене у квест кімнату. Тоді зародилася ідея створити таку в Маріуполі. Знайшов приміщення, щось імпровізував і зробив квест кімнату на тюремну тематику. Бізнес ішов погано. І тут познайомився з родиною, яка організовувала різні квести, вирішили робити щось разом. У мене виникла ідея відкрити антикафе, вони підтримали”, — розповідає Микола.
Для цього потрібно було десь 70 тисяч, у них — лише по три. І так з бюджетом шість тисяч почали генерувати ідеї. Робили меблі з недорогих матеріалів, наприклад, піддонів, запрошували друзів, знайомих на ігри, де була баночка, у яку можна було кидати гроші, за них і доповнювали інтер’єр. Так з’явилося антикафе, проте зрозуміли, що важко зробити місце популярним, якщо в ньому немає пива.
“Маріуполь — це найбільше місто на кордоні з непідконтрольною територією. Відповідно, сюди приїжджало багато людей, щоб оформити соціальні виплати, змінити чи поновити український паспорт, а це щоденний потік людей. Колаборанти, які стояли на блокпостах створювали проблеми, людям важко було добиратися. І мама каже: людям немає, де зупинитися, якщо вони не встигли все за день зробити”.
Тоді Микола вирішив відкрити хостел. Через пів року запустили одну кімнату, бізнес пішов, зробили ще одну кімнату, а за нею ще одну. Вони працювали потижнево з партнерами по антикафе. Паралельно зробили квест-кімнату в стилі Гаррі Поттера. Справи йшли добре, аж тут власники приміщення, яке вони орендували, вирішили його продати. Дві родини вирішили, що настав час кожному відкривати щось своє.
Родина Петаєвих знову вирішує відкрити хостел, адже це прибуткова справа. Попередній хостел називався “Джой”, якщо читати навпаки, вийде майже “Йож”, так і назвали.
“3 березня 2020 року відкрили хостел, а 17 березня почався карантин. На цю справу я отримав грант від ООН, увесь витратив на відкриття, проте ми пережили цей період, почали відбудовуватися, напрацьовувати авторитет, базу клієнтів. Ми вкладали все в розвиток, і вийшло так, що збережень не мали. Дивилися на перспективу, тим більше останнім часом Маріуполь позиціонували як туристичне місто”.
“Мета була врятувати родину”
“Я з дружиною та донькою 19 днів жили в підвалі. 15 березня випадково дізнався, що можна виїхати з міста. Тоді постало питання, кого забирати. З нашою сім’єю була родина друга та сестра із хлопцем — вирішив брати молодь. Це був важкий вибір, адже я залишав батьків. Коли ми виїхали, з ними не було зв’язку, весь цей час дуже хвилювалися, але через 10 днів вони змогли вибратися”.
Батьки Миколи тепер живуть у селі, що недалеко від Коломиї. Люди надали їм будинок з гарними умовами безкоштовно.
“Коли вирвалися з Маріуполя, розуміли, що безпечного місця в Україні немає. Мета була врятувати родину, тому я їх вивіз до Львова, а звідти вони поїхали в Польщу. У мене почала барахлити машина, згадав, як один друг писав, що він у Коломиї. Заїхав до нього, і тут машина остаточно зламалась. Вирішив побути в місті, поки не відремонтують її, а потім попалися дуже хороші люди, за доступні гроші я орендував квартиру”.
“Важко вперше покинути все, але 2014 рік навчив — життя близьких найдорожче. Відтоді ми більше інвестуємо в емоції: краще подорожувати, ніж вкладатися в ремонт.
У Маріуполі загинуло багато людей. У підвал, де ми перебували, було два попадання, а тепер приміщення зруйновано. На матеріальне нам було байдуже, ми легко їхали, щасливі, що живі. Можемо все відбудувати, головне бути разом. Родина — це команда, разом простіше впоратися з труднощами і радіти успіхам веселіше”, — каже Микола.
“Зробили нашу ідеальну шаурму”
У Маріуполі родина Петаєвих отримала грант від ООН на розвиток однієї з кімнат у хостелі. Їм хотілося спробувати новий формат — капсульну кімнату. Пройшли майже всі етапи й наприкінці лютого мали отримати гроші, але почалося вторгнення.
“За місяць нам зателефонували, спитати, чи ми хотіли б отримати допомогу для бізнесу. Звичайно, я погодився, але не знав, що саме буду робити. Хостелів у Коломиї вистачає, квест-кімнату недоречно відкривати в час війни. В ООН був перелік напрямів, у яких можеш працювати, один з них — громадське харчування. Подумав, що на наш бюджет, а це 100 тисяч, можна щось таке відкрити. Дружина з донькою були в Польщі, я сказав, щоб поверталися, будемо тут працювати. Написали бізнес-план, склали прайс — і нам надали гроші. Від 1 серпня ми самі робили ремонт, позичали в знайомих інструменти. І тут мене мобілізували, тому доробляли вже дружина з моїм батьком. Моя служба дозволяє приїздити ввечері та на вихідні, й Олена сама всім займається”.
Хостел Петаєвих спершу називався “Йож”, тоді перейменували на “Їжак”, хотіли, щоб у Коломиї була частинка Маріуполя, тому назвали “ЇЖАчок”.
“Людям смакує наша шаурма, а головне — мені, бо я дуже прискіпливий. Ми шляхом проб і помилок зробили нашу ідеальну шаурму. Для нас принципово важлива якість продукції та послуг. Хочемо розвивати наш заклад, щоб це було місце для молоді, думаємо робити кіновечори, грати в ігри”, — розповідає Микола.
У меню є шаурма класична, з беконом, для вегетаріанців та картопля фрі.
ЇЖАчок знаходиться за адресою: Коломия, площа Привокзальна, 2Г
Журналістка: Юлія Варчук
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
