“Іванко, ти не маєш чоловіка, дітей, нащо тобі цього всього?”, — цю фразу я почула від свого однокласника на вечірці, де ми випадково зустрілися вперше за 10 років.
Цю філософію він розганяв щодо мого бізнесу й особистого життя в присутності незнайомих людей.
Мені 34, я маю дві вищі освіти, чималий досвід роботи в різних галузях, реалізовані бізнес-проєкти та багато цікавих знайомств. Коли виходити заміж — мій вибір. Навіть батьки не дозволяють собі втручатися в моє особисте життя, а тим паче ставити такі питання. Та мій однокласник вирішив, що має на це право.
Тому я вирішила з’ясувати, чи люди упереджені до інших через їхні погляди та рішення і де закінчуються особисті кордони й починається суспільна важливість.
Наша героїня свідомо не хоче створювати сім’ю і через це не раз зазнавала суспільного тиску.
Ольга за освітою філологиня, працює маркетологинею, вона громадська діячка та журналістка. Їй 30, і пріоритетом для неї є громадська діяльність, вона незаміжня й не планує створювати сім’ю.
“Я росла в щасливій сім’ї, однак свою створювати не планую”
Громадська діяльність — це моє призначення й сенс життя, у цьому я органічна. Можу багато зробити у своїй галузі, а відкидати це задля того, щоб створити сім’ю, не хочу.
Любов до свободи була в мені від дитинства. Я не бавилася ляльками, не плела косичок, не вживалась у роль нареченої. Мої ігри в дитинстві були інші: я формувала банди, була ватажком. Я росла в щасливій, ідеальній для мене сім’ї. Моїм батькам за 60, і вони живуть разом багато років. Походи в гори, поїздки на дачу, прогулянки містом, хатні справи — вони все роблять разом. Якщо мама затримується у справах, то батько готує та прибирає. Коли батька немає вдома — мати готує йому щось солоденьке. Вони піклуються та бережуть одне одного.
Приклад щасливої сім’ї батьків на мою думку не вплинув. Сім’я, діти — це прекрасно, я захоплююсь сімейними людьми, та свою створювати не планую.
Я трудоголічка, займаюся громадськими проєктами, тут відчуваю себе органічно, для мене це кайф. Я маю відрізок часу і хочу прожити його так, як мені подобається, щоб у старості не думати, що нав’язані суспільством стереотипи про обов’язкове заміжжя та народження дітей зробили моє життя не таким, як я його уявляла.
Мої батьки хочуть онуків, та моя позиція незмінна. Ми неодноразово обговорювали це, тому вони змирилися.
З друзями мені пощастило, з їхнього боку немає осуду чи підколів.
Мої подруги між собою говорять, що потрібно, поки не пізно, народжувати, у мене такого бажання не виникає. Натомість я думаю про створення нових проєктів. Та не відкидаю, що, можливо, колись мені таки захочеться створити сім’ю…
Я маю свої вимоги до чоловіків: вони мають бути громадсько активні. А ще ніколи не зійдуся з тим, хто має інші релігійні та політичні погляди й не сприймає моїх. Чоловік повинен бути сильнішим за мене, має більше заробляти, бо інакше я не бачитиму в ньому чоловіка.
Мій хлопець знає про позицію щодо сім’ї та дітей і ставиться до цього з розумінням, бо не мислить стереотипами. У нас партнерські стосунки, і це дуже дорога та близька мені людина.
“Я розумію, що якби мала перстень на пальці, статус “заміжня” і двох дітей, то чуток не поширювали б…”
Декілька років тому я виклала в соцмережу селфі зі своєю колежанкою. Цю світлину розкидали по групах із коментарем, що в мене нова дівчина і нібито я стала лесбіянкою. Ми із цього посміялися. А ще мені приписують різних коханців, дехто називає мене дівчиною легкої поведінки. Зазвичай це політичні маніпуляції від опонентів.
Я розумію, що якби мала перстень на пальці, статус “заміжня” і двох дітей, таких чуток не поширювали б. Але з іншого боку, тільки через це я маю виходити заміж?
Здебільшого про заміжжя питають неблизькі друзі. Іноді це люди, з якими ми десь у компанії випили по келиху вина, і вони думають, що цього достатньо, щоб спитати мене про заміжжя. Якщо я в доброму гуморі — віджартовуюся, у поганому — реагую грубо.
Такі питання мене не зачіпають, не доводять до сліз. Я розумію, що людина поставила його із цікавості, але чи мала вона на це право? Однозначно, ні. Це — невихованість. Ми прагнемо жити в європейському суспільстві, і питань, “скільки ти заробляєш?”, “коли заміж?”, “чи плануєте дітей?” та ще багато схожого, не мало б уже бути.
Згодом більшість стереотипів самі зникнуть. Інколи на запитання, чому я маю виходити заміж, отримую відповідь: “Бо так має бути, усі ж повиходили. Навіть Толік уже женився”. Ну, це смішно.
Я не вважаю, що дівчина у 20 чи 22 свідома для подружнього життя. Це вік для навчання, зустрічей із друзями, вечірок, походів у гори, подорожей. Не всі одружені можуть собі це дозволити. Та який би не навіювали вам стереотип, сприймайте все з гумором. Коли мені закидають різні образливі фрази, я роблю з них наліпки в телеграмі й надсилаю друзям. Колективний сміх допомагає подолати негатив.
Психологиня Уляна Семенюк каже, що здебільшого питання “коли заміж?”, “чи плануєте народжувати?” і т. д. люди ставлять із цікавості, ну, або проявляють піклування, але цим вони порушують особисті кордони інших. Одруження, народження дітей — особистий вибір, і коли це має відбутися, вирішувати кожному зокрема. У будь-якій ситуації важливо захищати особисті кордони, але в жодному разі не агресивно, краще з гумором.
Є люди, які не вміють чи не знають, як відстояти особисті кордони. Цього можна навчитися, але якщо відчуваєте, що не справитеся самотужки, тоді краще звернутися по допомогу до психотерапевта.
Тому перед тим як сказати комусь “коли заміж?”, “женився би”, “чому немає дітей?”, подумай, чи тобі відома життєва історія людини, можливо, він / вона когось втратив / втратила чи має проблеми зі здоров’ям. І наостанок: чи приємно б тобі було чути такі питання і чи вправі ми їх ставити взагалі?
Журналістка: Іванна Гнатюк
Дизайнерка: Яна Букреєва
Фото: архів Ольги Баранецької
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
