“Я не міг повірити, що можу дихати на повні груди”. Історія хвороби й одужання

Він повернувся з Канади наприкінці березня. Усе зробив за правилами: відбув двотижневу самоізоляцію, ні з ким не зустрічався, а продукти замовляв з кур’єрською доставкою. Та вже за кілька тижнів опинився в лікарні з діагнозом “коронавірус”.

Герой нашого матеріалу відмовився називати своє справжнє ім’я, бо має сім’ю й боїться людського осуду. Назвемо його Денисом. У його життя увірвався коронавірус, що став неабияким випробуванням та поштовхом до змін.

“Перші симптоми помітила дружина. Коли я збирався лягати спати, вона звернула увагу на моє бліде обличчя та кола під очима. Глянувши в дзеркало, зрозумів, що вона має на увазі. Виглядав я справді не дуже. Тоді ж відчув, як у мене трусяться руки, почало нудити, а в очах потемніло”.

Дружина одразу викликала “швидку”. Денису вкололи ліки та сказали, що це можуть бути симптоми коронавірусу.

“Наступного дня почався кашель, підвищилася температура. Попри все, я вийшов гуляти з дочкою на подвір’я, але вже ледь повернувся. Дружина знову викликала “швидку”, і цього разу забрали мене в районну лікарню”.

Лікували, та не допомагало  

Там Денису встановили діагноз — плеврит, у його легенях була вода. Це й почали лікувати, однак полегшення чоловік не відчував, навпаки, ставало все гірше.

“Я постійно відчував важкість у грудях, задихався. Мені давали уколи й антибіотики, але легше не ставало. Дійшло до того, що мене перевели до фтизіопульмонологічного центру в Івано-Франківську. Пам’ятаю, ледь дійшов до “швидкої”, хоча до неї було лише кілька метрів.
Цікаво, що весь цей час мені казали, ніби результати рентгену не погані”.

В Івано-Франківську Дениса обстежили, перевірили легені, зробили тест на коронавірус, та дійшли висновку — важке двостороннє запалення. 

“Лікували мене симптоматично, також давали ліки для серця, щоб не було наслідків. Багато чув про те, що помирають люди, у яких проблеми із судинами, а я не так давно переніс операцію й боявся ускладнень”.

Найважча ніч 

“Днів п’ять я лежав і нічого не розумів. Навіть з апаратом мені важко було дихати. У той час привезли мою маму, теж із коронавірусом. Вона лежала в сусідній палаті. Попри вік, переносила COVID-19 легше, ніж я. 
Мама приходила до мене в палату і плакала, бо бачила мій стан. А я, щоб її не лякати, намагався сказати, що все буде добре, хоча не міг ані нормально дихати, ані говорити”.

П’ятий день Дениса в лікарні був найважчим для всіх:

“Мені було настільки погано, що я дзвонив до дружини, просив вибачення за все, прощався з нею і дітьми. Думав, що не виживу. Тієї безсонної ночі мені здавалося, наче я бачив світло, що било у вікно, і ніби відбивався хрест (до того я ніколи не був релігійним і до церкви міг ходити раз на рік). Почав молитися і так заснув…
А наступного дня нам повідомили, що вночі помер чоловік із сусідньої палати. Для мене це стало шоком…”.

Опісля 

“Коли мені полегшало, я довго не міг повірити, що можу дихати на повні груди”.

Чоловік досі лежить у лікарні, проте вже два ПЛР-тести показали негативний результат. Тому незабаром Дениса випишуть і він зможе нарешті побачити сім’ю.

Скільки коштує лікування від коронавірусу?

“Попри те, що мені давали медикаменти в лікарні, багато чого довелося докуповувати.  За місяць лікування я витратив близько 20 тисяч гривень.
Чоловік, який лежить на сусідньому ліжку, — близько 30 тисяч. Усе тому, що антибіотики, якими забезпечувала лікарня, мені не підходили й треба було купляти сильніші. Один укол коштував 300 гривень, на день потрібно 3 такі… Ось і порахуйте”.

Почав сильніше вірити в Бога

Денис ділиться, що під час кризи почав частіше молитися та навіть знайшов собі священника-ментора.

“Раніше молився я не часто, та після тієї тяжкої ночі почав промовляти молитви щодня перед сном. Це допомагає мені заспокоїтись і заснути.
Я навіть почав зідзвонюватись з отцем та просто говорити з ним. Мені легше після цих розмов. Він вмовив мене посповідатися, і завдяки цьому я став ближчим до Бога”.

У рамках спецпроєкту “В одному човні”, де розповідаємо непересічні карантинні історії. 

Читай також, як нашим героям вдалося повернутися в Україну та як режисери документують історію.

Журналістка: Ростислава Мартинюк

Дизанейр: Владислав Соха

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.