“Надто юні”, “ви не маєте досвіду” або “старші”, “з радянським баченням” — так відмовляють у прийнятті на роботу. Вікова дискримінація (ейджизм) трапляється дедалі частіше в різних галузях життя.
Щоб з’ясувати, чи актуальна ця тема серед наших читачів, ми зробили опитування в телеграмі, де 72 % людей вказали, що зазнали дискримінації, 28 % не потерпіли від цього. В інстаграмі 38% відповіли, що пережили дискримінацію за віком, 62 % не зазнали ейджизму.
У фейсбуці наші читачі ділилися різними неприємними історіями, коли їх не брали на роботу тільки через вік, не враховуючи професійного рівня та досягнень.
“Ви бачили, скільки вам років?”
Анна Януш кілька років тому вирішила кардинально змінити професію: залишила роботу шкільної медсестри та спробувала реалізуватися в акторстві. Їй часто говорили, начебто в її віці цього не варто робити.
Про сценічне мистецтво вона мріяла змалку, але всі довкола переконували, що її зовнішність не підходить для цього, та й ніхто акторства не сприймав серйозно. Так вона вступила в медичний коледж.
У 23 Анна потрапила на курси в театральну студію та зрозуміла, що хоче перевернути своє життя з ніг на голову. Там її підтримали, і вона почала свій шлях до реалізації давньої мрії.
Аня надіслала заявки на вступ у три університети: у Львові, Києві та Івано-Франківську. З Києва одразу надійшла письмова відповідь про те, що вона може туди не вступати через свій вік. Тому на конкурс дівчина навіть не їхала. Багато вишів України не хочуть приймати на навчання за спеціальністю “сценічне мистецтво” абітурієнтів, яким понад 27 років. Аня розповідає, що інколи не хочуть брати навіть дівчат після 22-23. Відмови аргументують стереотипами: кажуть, що важче навчитися, тому немає сенсу вступати. Відповіді зі Львова не було, однак дівчина поїхала на конкурс.
“Усе минуло добре, але один із членів комісії розгорнув мій паспорт і сказав: “Ну, ви ж бачили скільки вам років? Куди ви йдете? Шукайте собі конкурси, школи, бо то вже пізно”. Я не знаю, випадковість це чи ні, але до прохідного мені не вистачило 4 балів”.
Траплялися й мимобіжні персонажі, які повторювали слова професора, проте друзі не дали зробити крок назад.
Проблем зі вступом не було лише в Івано-Франківську, а віднедавна Аня акторка театру “Соломія”, де тільки втішилися її віку.
“Хоча й у Франківську мені казали якось, що я запізно вступила, деяких ролей вже точно не зіграти і що Джульєттою мені не бути, а я кажу їм, що й не хочу грати Джульєтту. Однак тепер у моновиставі в Коломиї граю 15-річну (сміється — ред.)”.
Ви не підходите нам: у вас радянське бачення
Олександр Пиндус-Пастух за фахом ветеринар. Тривалий час працював за спеціальністю й нещодавно хотів влаштуватися в приватну клініку, але ця спроба не мала успіху. Чоловік розповідає, що це був найяскравіший прояв ейджизму в його житті.
Він кілька разів намагався з’ясувати вимоги до працівників, а заодно й отримати обґрунтування слів адміністратора. Коли Олександр відгукнувся на оголошення про роботу, йому сказали, що шукають молодих працівників, а спеціаліст з “радянським баченням та технікою роботи” їм не потрібен.
“Так уже сталося, що я народився в Радянському Союзі, але це не означає, що я від нього тащуся. Я цього чинника не можу змінити, але й він не впливає на мою роботу”.
Чоловікові кілька разів відкрито говорили, що його бачення застаріле, але, зрештою, запропонували стати волонтером. Пропрацювавши день, Олександр відмовився від такої пропозиції.
Цей випадок трапився понад рік тому. Зараз Олександру 49, він працює в Польщі та планує фахово реалізуватися там. Розповідає, що випадків дискримінації в Польщі не помічав у жодній галузі.
Щоб виглядати старшою, я змінила стиль
Софія Брус педагогиня, їй 21 рік. У неї свій бізнес, репетиторська студія, та понад 5 років досвіду роботи. Дівчина займалася репетиторством ще в студентські часи. Коли йшлося про підвищення оплати за її послуги, більшість клієнтів відповідали, що не можуть цього зробити через її вік та те, що вона ще студентка.
Після закінчення університету через брак досвіду та стажу Софії не вдалося влаштуватися на роботу в школу, тому вона вирішила заснувати свою студію. Дівчина гостро відчуває, що її досвід недооцінюють через вік. Часто на перших етапах роботи з клієнтами вона мусить доводити свою компетентність. Під час телефонної розмови все гаразд, а під час зустрічі часто виникають непорозуміння — дисонанс між уявленням, сформованим з розмови, та юним виглядом.
Щоб її сприймали за старшу, дівчина змінила стиль одягу на роботі, комфортний для неї кежуал — на класичний одяг.
“Я навчилася маскувати вік одягом та зробила це своєю перевагою”.
Текст та дизайн: Ірина Блаженко
Наші колеги зі Слов’янська разом з нами досліджували проблему ейджизму. Історії їхніх героїв теж свідчать про низький рівень свідомості роботодавців та необізнаність щодо прав людини.
“Будеш кущі стригти і квіти поливати”
Валерія Плохотченко зіткнулася з дискримінацією за віком, коли шукала роботу під час навчання в університеті.
“Мені було 21. Я опановувала спеціальність інженера-програміста, тому влітку спробувала знайти підробіток за фахом.
Тут потрібно зазначити, що під час навчання я зіштовхувалася ще й із сексизмом з боку викладачів та студентів, бо була єдиною дівчиною на своєму курсі. Але то зовсім інша історія…
Отже, пішла я влаштовуватись на роботу системною адміністраторкою в один з великих оздоровчих закладів. Чоловік, який розглядав мою кандидатуру, подивився на резюме, потім на мене і сказав: «Крихітко, ну який з тебе системний адміністратор? Хоча якщо тобі дуже потрібна робота, то можемо влаштувати тебе в нас садівником. Будеш кущі стригти і квіти поливати».
Я погодилася і пропрацювала там три місяці. А вже після випуску з вишу доля закинула мене в журналістику. Доводилося ходити до різних посадовців та держслужбовців по коментар, і під час таких візитів часто чула набір фраз: “до вас тут дівчинка прийшла”, “ой, я перетелефоную, бо в мене тут дівчинка-журналістка сидить”, “сонечко, що ти хотіла?”, “слухай, дитино, не маю часу сьогодні, приходь завтра”.
Тепер доля знову закинула мене в програмування, і той досвід спілкування з людьми виявився корисним для мене”.
“Нам два дорослі й один дитячий квиток”
Олесі Хованській 27, її часто приймають за ученицю старших класів або студентку.
“Я постійно зазнаю ейджизму. Виглядаю доволі молодо і ще й дуже струнка, тому мене постійно сприймають, як дитину.
Підколи починаються від друзів, наприклад, “нам два дорослі й один дитячий квиток”, і закінчуються зневажливим ставленням на роботі. Тому що я виглядаю дуже молодо, багато хто не сприймає мене серйозно. Люди, які мають хоч якісь межі, кажуть “ой, яка молоденька”, а інші взагалі можуть почати тикати чи знецінювати мою думку.
Щоб хоч якось виправити ситуацію, я спілкуюся з людьми серйозно та з певною відстороненістю. Тепер намагаюсь переглянути своє ставлення до ситуації та перевести її собі в плюс, проте поки що не дуже добре виходить”.
“Ты там эти свои молодежные штучки оставь, нам это не надо в школе”
Маргарита Ярошенко вперше зазнала дискримінації за віковою ознакою після закінчення університету.
“Я була викладачкою, працювала на базі шкіл, тому мені потрібно було зустрічатися з директорками та директорами і домовлятися про те, щоб я могла проводити гуртки.
У більшості закладів адекватно реагували, спілкувалися на рівні. Але в одній школі директорка поставилася до мене, як до якоїсь дівчинки. Вона зі мною одразу почала говорити на «ти». Сказала: «Ну ты там эти свои молодежные штучки оставь, нам это не надо в школе, у нас все четко, у нас все ясно».
У цій самій школі трапилася ще одна ситуація. Ми з дітьми мали заняття після уроків. До нас зайшов учитель і почав кричати: «А що це ви тут сидите? З вами обов’язково має бути дорослий».
Коли я сказала, що я керівниця гуртка, він фиркнув і сказав, що дорослі вчителі і керівники гуртків так не одягаються, і вийшов з кабінету”.
Журналістка Сайту міста Слов’янська 6262.com.ua: Вікторія Повержук
“Окремого закону щодо вікової дискримінації немає, проте будь-які її прояви забороняє Закон України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, рівність також гарантує стаття 24 Конституції України.
Людина, яка зазнає утисків, може звернутися до уповноваженого з прав людини або дитини. У кожному місті є регіональні представники”. — юристка Центру громадських свобод Марина Ліліченко.
“У Законі про працю йдеться, що особа, яка досягла 16 років, може влаштовуватися на роботу сама, а до 16 — за згодою батьків. Якщо причиною для неприйняття на роботу є “надто молодий” чи “надто старий”, то це підстава звертатися в суд.
Щодо освіти, то, відповідно до Конституції, вікових обмежень немає”, — каже юрист Роман Данилець.
