У Коломиї є постаті, яких знають всі, ну, або майже всі. Однією з них є Катя з Букіністу (це суб’єктивно — ред.).
Як вона познайомилася з кавою, чому народився Букініст, як Каті вдається заварити чай з ароматом затишку, про букіністичну дивакуватість та зміни, які відбулися в її житті з появою сім’ї, — далі.
“Пам’ятай, що ти маєш ще й каву варити, а не тільки книжки читати”
Я з великої сім’ї, де четверо дітей, я — найстарша. Жили ми в Ценяві, жили скромно… Тато — усиновлений, а мама з Ростова-на-Дону. Познайомилися вони, коли навчалися в Бєлгороді. Мама розповідала, що перед тим як зустріти тата, їй приснився сон, де вона біля оперного зустрічає красивого високого молодого чоловіка. І коли побачила тата, то зрозуміла, що він дуже схожий на чоловіка зі сну і вона має вийти за нього заміж.
У Ценяву батьки переїхали, очікуючи моєї появи. Оскільки мама росіянка, з нею мало хто спілкувався, у тата родичів не було, тому ми не мали тісної дружби з людьми в селі. До нас приходили сусідські діти, але нас далеко не пускали.
Мама дуже хотіла вивчити українську мову й багато нам читала. Тоді часто вимикали світло, і ми проводили час у тісному колі, читаючи. Мама завжди купувала нам книги, тоді було небагато українськомовних, але нам вдавалося їх знайти. Любов до читання в мене з тих часів, і зі всіх нас тільки в мене яскраво виражена.
Коли ми відкривали Букініст, мама сказала мені: “Я тебе прошу, пам’ятай, що ти маєш ще й каву варити, а не тільки книжки читати”. Я не мала тоді часу читати, бо було багато людей, а каву я варила сама, та мама попереджала не просто так…
У школі я була активна, організаторка не раз повертала мене до тями, бо ідей було дууууже багато. Згодом у Ценяві відкрили костел, де організовували зустрічі, знайомили нас між собою, вчили нових пісень. Це було середовище, у якому люди мали багато спільного та підтримували одне одного.
Після закінчення школи я вступила в Коломийський економіко-правовий коледж, але через фінансові труднощі не закінчила його. Трохи працювала в продуктовому магазині, а потім поїхала в Чернівці до подруги. Вона допомогла мені влаштуватися в паб. Було важко через робочий графік: я працювала від 10:00 до 2 ночі 13 днів поспіль, потім на один день їхала додому. Окрім того, що я мало відпочивала, у мене зовсім не було друзів, бо я до ночі працювала. Було дуже самотньо…
Вона спробувала і сказала: “Нормально, з вас щось вийде”
У Чернівцях я працювала майже рік. Тоді заробляла більше, ніж мама в сільській раді, однак вирішила звільнитися і повернулася в Коломию. Дуже хотіла влаштуватися в “Казку”, але мені не вдалося, не пам’ятаю чому, але я навіть на співбесіду не потрапила. А за трохи влаштувалася в магазин “Кава-чай”. Коли побачила всі ці баночки з кавою та чаєм, то зрозуміла, що я тут не випадково. Пропрацювала там 6 років. Тоді ще не було такого доступу до інтернету, необхідну мені інформацію шукав брат, також давали інструкції чайні компанії.
У магазині “Кава-чай” було близько 50 видів елітного чаю. У Букіністі я не можу собі цього дозволити: на бульварі у нас десь 30 видів чаю, а біля фонтану — 12. Така історія і з кавою: у Букіністі тепер приблизно 50 видів кави, а там було 150. Вони дали дуже хороший продукт, якого тоді не було в Коломиї, у місті досі немає аналогів того магазину, дуже жаль, що його зачинили. Я вдячна його власникам за знання, досвід та цінні знайомства, які там отримала.
Відвідувачі приходили й радилися, яку каву / чай краще обрати. Це нас, продавців, змушувало літати, а в повітрі витав запах ейфорії. Люди могли в нас спробувати те, що купують додому. Були періоди, коли ми просто не могли нормально пообідати через кількість людей.
Працювали тоді за ставку, у нас не було ні чайових, ні надбавки, але ми просто фанатіли від своєї роботи. Придумували різні штуки, ну, наприклад: “Давай для чоловіків з вусами буде така кава, а для цієї дами отака”.
Якось одна відвідувачка замовила в мене кені (кенійську каву). Я з острахом, але старанно вперше в житті приготувала й подала їй. Вона спробувала і сказала: “Нормально, з вас щось вийде”. Я видихнула…
Вона — круте доповнення мене, а я її… За ці роки ми стали рідними
З Оксаною, співвласницею Букіністу, ми познайомилися в магазині “Кава-чай”. У мене були дуже хороші стосунки з власниками і якось совість не дозволила відкрити в місті кав’ярню, тож ми почали з меблевого магазину.
Моя сім’я мала стареньку бабусину хату в Коломиї, поблизу парку Трильовського, ми продали її. Оскільки сім’я завжди мене підтримувала та вірила в мої починання, мені дали гроші, щоб я вклала їх у меблевий магазин. Він працював трохи більше ніж рік… Я відповідала за практичні речі, Оксана — за фінанси. Бізнес не мав успіху через невдале місце. Розпродали все і кошти вклали у створення Букіністу.
Під час роботи в меблевому довелося скручувати меблі, паралельно з тим я почала виготовляти прикраси. Оксана, вічна підтримувачка моїх ідей, накупила мені полімерної глини та епоксидної смоли. Коли відчиняли Букініст, у мене вже був стелаж з прикрасами, і Оксана змотивувала мене виставити їх у нас для продажу.
Спочатку в Букіністі я працювала сама, потім було ще декілька баристів, Оксана виходила в неділю.
Вона знову ж таки займалася фінансами, а також відповідала за випічку. Я була відповідальною за закупи та персонал. Ми домовилися, що Оксана робить дизайн, я відповідаю за декор, проробку меню, вибираю кавоварку та кавомолку.
Назву “Букініст” придумала Оксана, я її підтримала. Вона теж багато читає. Книги в кав’ярні — з наших сімейних бібліотек.
Відкриваючи Букініст, ми хотіли надихнути людей на читання. У нас можна обміняти книжку (це стосується всіх, окрім тих, які подарували відвідувачі), а також узяти на певний час почитати, залишивши свою або ж гроші. Ми зробили це, щоб люди не забували, що в них книги Букіністу.
Інколи ми гризлися, але… вона — круте доповнення мене, а я її. Ми — класна команда. За ці роки ми стали рідними.
Спочатку ми планували робити Букініст у стилі Провансу, але згодом зрозуміли, що це обмежить наших відвідувачів. А ще хотіли зробити класичний кабінетний стиль, але це виглядало б занадто помпезно, а ми хотіли, щоб людина почувалася затишно, як удома.
До створення інтер’єру Оксана залучила дизайнерку Оксану Боровскі. Я зі своїм “захламленням”, як каже Ксюха, теж частково до цього причетна. Книжки, горнятка, баночки — це те, що з’явилося в Букіністі з моєї подачі і що додало домашності.
Спочатку для Букіністу пекла Оксана, моя мама і ще одна жінка, робили це вдома. А 2019-го ми запустили свою пекарню. Наші торти печуть в одній, букіністичній, стилістиці.
Ми всі тут маємо риси особливої букіністичної дивакуватості
Я дуже люблю проводити час з людьми, спілкуватися з ними, робити подарунки — так наповнююся емоціями. В один момент мені здавалося, що хочеться належати до якогось клубу за інтересами, але ні: люди, які мене оточують, формують цей, Букіністичний, клуб. Адже ми всі тут маємо риси особливої букіністичної дивакуватості.
Букініст — це наслідок, бо подібне приваблює подібне. Я була впевнена, що люди підтягнуться. Була впевнена в нашому продукті та асортименті, знала, що варю добру каву.
Букініст на площі Відродження ми планували відкрити ще 2019 року. Коли починалася букіністична історія на бульварі, я думала, ми відкриваємо кав’ярню на віки вічні і я там зістаріюся, бо це те, що я люблю. Але коли пропрацювала 5 років, зрозуміла, що ми засиділися на місці і почала втомлювати цими думками Оксану. Знайшли приміщення, на яке вже було четверо претендентів, однак отримали його ми.
Приміщення нам мали здати в жовтні 2019-го, але чомусь тоді не склалося, ми тим часом вирішили відкрити кондитерський цех. Це було в грудні, а в лютому я народила. У березні почалася перша хвиля карантину, потім друга. І тільки минулого року нас повідомили, що можемо розпочинати ремонт. Значну його частину зробили власники приміщення, усе інше ми разом.
Букініст відвідують коломийські митці, які часто висловлюють бажання розмістити в нас свої картини, тому ми вирішили дати їм полотнище для творчості. Віднедавна в Букіністі біля фонтану відбуваються виставки-продажі картин місцевих митців. У нас дуже багато талановитих художників, до цього напряму тягнеться Оксана, я більше тягнуся до поетів та письменників і планую в майбутньому організовувати літературні вечори.
Першою була виставка литовської мисткині, яка тепер проживає в Коломиї, Номеди Чурльоніте. Вона, натхненна нашим стилем та інтер’єром, створила серію картин.
“…і в якийсь момент нам хотілося бути тільки вдвох”
З Юрою ми познайомилися в “Каві-Чай”, іноді з компанією їздили в гори. Усе закрутилося якось спонтанно… Я зрозуміла, що із цією людиною мені добре, і в якийсь момент нам хотілося бути тільки вдвох. Юра дуже спонтанний, а я люблю все планувати, тому ми трохи притиралися.
Якось ми збиралися в Єгипет, і, поки пакували речі, він запропонував жити разом. Ще за трохи зайшла мова про весілля. Ми запросили найрідніших, наше весілля було дуже затишне…
Зранку в нас з Левчиком обхід території
З появою Левчика стало веселіше і багато чого змінилося: тепер я директорка обох Букіністів. У мене є старші баристи, які відповідають за заклад, я ж координую їхню роботу.
Левчик не дуже комунікабельний, йому подобаються люди, але, думаю, буває забагато уваги, він — дитина карантину.
У нас з Левчиком є графік. Зранку — обхід території: Левко п’є сік, їсть кексики, дивимося, чи все гаразд у двох Букіністах, потім ідемо додому спати. Увечері гуляємо або знову в кав’ярню. Буває, що я в Букіністі по два-три рази на день, а інколи взагалі не з’являюся. Але часто трапляється так, що щось одне йде не так, і все — графік збивається. Однак маю людей, які зі всім допомагають впоратися, — класна команда, яка підтримує і старається формувати затишок Букіністів у час моєї відсутності.
Найбільшим відкриттям для мене під час декрету стало сприйняття часу. Є фраза “Тепер ти собі не належиш”, і хоч я маю з ким залишити дитину, як мама, я прив’язана до Левка, тому буває складно планувати час.
Мене часто питають: “Як ти все встигаєш?”. Встигаю не все, але багато працюю і багато встигаю. А все тому, що є рідні, які допомагають, команда, яка підтримує, та друзі, які надихають.
“Тіло відчувало оцю безрадісність, і я почала знову пити каву”
Я — фанатка чаю, але дня без кави не уявляю. Завдяки їй я й дізналася, що в очікуванні: у перші місяці мені не хотілося пити каву, і я не розуміла, що відбувається.
Потім не хотіла нашкодити собі та Левку, а згодом така: “Стоп, так теж не може бути”. Тіло відчувало оцю безрадісність, і я почала знову пити каву, але легеньку і з вершками.
Я обожнюю фантастику і детективи. Думаю, у нашому житті має бути щось таке добре, надприродне.
Вважаю, що кожен мав би прочитати “Гаррі Поттера”. Цей дивний і фентезійний світ по-іншому відкриває людину.
У казках теж є щось цікаве, містичне, магічне. Переважно в кожній казці є висновок, щось завуальоване. Наприклад, казка про Курочку Рябу, задумувалися, про що вона? Дід з бабою дуже любили курочку, а вона вирішила віддячити і знесла золоте яйце, а вони приколу не зрозуміли. Для них яйце — це їжа, золота вони ж ніколи не бачили! Чого вони плакали, коли воно розбилося? Бо це їхня їжа, іншої цінності вони так і не зрозуміли. Висновок: перший — те, що ти робиш, не завжди цінують, друге — втрачені можливості. Якби вони продали яйце, могли б вибратися зі злиднів. У казках багато сенсу…
Що таке жіночність у твоєму розумінні?
Я завжди хотіла бути жіночною. Але поки працювала в Чернівцях, то відчувала, що мою жіночність сприймають не так. У той період я не зовсім розуміла інструменти жіночності і не знала, як ними користуватися. А коли почався Букініст, я вже не мала сильного бажання балувати себе. Я скоріше надавала перевагу книжці чи прогулянці з друзями, ніж манікюру чи іншим б’юті-практикам.
Але згодом мені захотілося одягати платтячка. Я всю вагітність проходила в них і дуже класно почувалася. Думаю, на цей стан повпливала вагітність, оце відчуття, що ти даєш комусь життя, і те, що я була з правильним чоловіком.
Мій чоловік наполягав: приділяти час собі — це важливо. Під впливом цього я почала змінюватися.
Для мене жіночність — це платтячка, правильний чоловік поряд і ніжність. Чомусь на думку спадає саме ніжність…
Текст: Оленка Гелетюк
Транслітерація: Софія Дмитрів
Фото: Назар Яжинський
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на наш телеграм-канал.
