Повноцінне життя VS цукровий діабет. Майстер-клас щасливого життя від Солодких дітей

Каріні Смушак тринадцять, і вона навчається в Коломийському ліцеї ім. М. Грушевського. Незважаючи на свій вік, дівчина вже знає смак життя: у неї цукровий діабет.

Ніч, яка все змінила

Усе трапилося із суботи на неділю. У понеділок у сім’ї мало початися зовсім інше життя: мама мала йти на омріяну роботу, а донька – до дитячого садка, але одна ніч змінила всі плани.


“Ми дізналися про хворобу, коли Каріні було два рочки. Тоді вона травмувалася і захворіла. ЇЇ довго обстежували, аж доки вона не впала в кому. Лікарі ніяк не могли визначити діагноз, а потім повідомили нам, що в неї цукровий діабет”, – розповідає мама Каріни Наталія Смушак.

Тоді життя сім’ї перевернулося з ніг на голову. Перші два тижні всім було дуже складно прийняти це, але все ж сім’я не зламалася. Мати вважає, що захворювання в дівчини набуте через сильні стреси, але підтверджень цього немає.

Спершу сім’я Смушаків переїхала до Івано-Франківська, там їм легше було лікуватися, а згодом – за кордон. Під час життя в Італії батьки відчули значно вищий рівень медицини. 

Мама згадує один епізод із тодішнього життя дівчини.

“Каріні було три рочки. Ми стояли в магазині, вона вибирала іграшку, і раптом їй стало погано, вона втратила свідомість. Ми дуже злякалися. Це був перший випадок, коли Каріна потрапила до лікарні, будучи за кордоном. Вона пролежала там місяць, а коли ми приїхали додому, донька мене запитала: “Мам, а можна мені назад в лікарню?” І коли я поцікавилась чому,  вона відповіла, що там дуже смачно готують”.

Наталія вважає, що людина, яка від дитинства має цукровий діабет, ліпше розуміє свою особливість, ніж, до прикладу, підліток, який зіштовхнувся з цією хворобою і не готовий змінювати свого життя. Їй простіше пояснити: щоб гратися, потрібно вколоти інсулін.

Солодощі інколи рятують життя

В Україну сім’я повернулася, коли Каріні потрібно було йти у школу. Із собою привезли багато новітніх методів, про які згодом розповіли своїй лікарці. Каріна і досі згадує з посмішкою свого італійського лікаря, каже, він був надзвичайно добрим і чуйним.

Під час навчання в молодшій школі мама сиділа під дверима класу, бо дуже переживала за доньку:

“Рівень цукру може підвищитись і знизитись від будь-якого переживання чи фізичної активності. Тому дуже важливо, щоб вона знала, що я поруч і завжди зможу допомогти.”

Учителька з розумінням поставилася до ситуації. Ще під час підготовки вона розповіла однокласникам Каріни про захворювання дівчини, і, коли та пішла до школи, усі діти чекали її з готовністю підтримати й допомогти. 

Мама розповідає, що були випадки, коли спеціально для Каріни діти носили до школи солодощі, щоб за потреби будь-коли прийти на допомогу, адже цукор у крові може і підвищуватися, і знижуватися. Саме тому інколи потрібно й  солодкого.

“Одного разу в молодших класах мама однокласниці побачила, що та носить до школи багато солодощів. Вона запитала, у чому річ. На що дівчинка відповіла: носить спеціально для Каріни. Це мене дуже розчулило”, – ділиться Наталія.

Валіза для малювання

Каріна дуже любить малювати. Мама помітила цей талант ще в дитинстві. Розповідає, що дівчині на тиждень не вистачало альбома, тому одразу купували пачку паперу. Але потім не вистачало й цього, і вона малювала на всьому картонному: упаковках від печива і навіть на туалетному папері. 

А ще Каріна обожнює подорожувати, особливо любить Мілан, і завжди бере із собою фарби. Буває, що всі потрібні для малювання речі займають у Каріни цілу валізу.

Любить дівчина і читати:

“Усе змінила книжка Елеонор Портер “Поліанна”. До третього класу я не любила читати. Головна героїня книжки навіть у найскладніших ситуаціях шукала позитив. Мабуть, я тоді порівняла себе з нею”,  – розповідає Каріна.

Зараз дівчина читає сучасну літературу та психологію і має дорослі цілі. 

Каріна наполеглива в навчанні, навіть якщо пропускає школу, то старається все самостійно наздогнати.  

Дівчина має домашнього улюбленця. Це маленька собачка породи Мальтезе на кличку Джоя. Для них це ще один член сім’ї.

Діабет – не вирок, а спосіб життя

Каріна впродовж одинадцяти років хвороби була в комі три рази.

Діабет допоміг дівчині бути більш відповідальною і цілеспрямованою, бо вона відповідає за своє життя. Інсулін Каріна вводить сама. Кожного ранку, не встаючи з ліжка, перевіряє рівень цукру, опісля снідає і знову перевіряє його. На день дівчина вводить інсулін близько п’яти разів. А ще зауважує, що люди із цукровим діабетом теж уживають солодощі, але за умови, що визначать кількість вуглеводів і додадуть ще потрібну дозу інсуліну. 

“Діабет –  не вирок, а спосіб життя”, – каже Каріна.

Вона впевнена, що її особливість не є перешкодою для повноцінного щастя. У майбутньому школярка планує стати офтальмологом. Каже, що завжди про це думала. Батьки її в цьому підтримують. 

Каріна – творча, вона впевнено крокує до своєї цілі і на запитання, чи не боїться навантаження, що буде в медичному університеті, відповідає:

“А хто сказав, що буде легко?”

У майбутньому Каріна має намір розповідати людям, що діабет – це не кінець, із ним можна жити й почуватися щасливим. Вона показує це уже своїм прикладом. Головне – ніколи не опускати рук і з упевненістю та оптимізмом йти до своєї мети.

Журналістка: Владислава Данилів

Фото: Оксана Санагурська

Отримувати сповіщення із новими матеріалами можна у нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)