У військову частину з маленьким рюкзаком, термобілизною, щіткою і камерою. Вова Нєізвєстний — бігун, фотограф та випускник Української академії лідерства. Від перших днів широкомасштабного вторгнення він фотографує військових, заспокоюючи цим українців: наші воїни працюють і навіть посміхаються.
Безпечніше, якщо камера буде зі мною
Я шукав альтернативу строкової служби, коли ще вчився в університеті. На початку січня 2021 року я підписав контракт на службу в резерві Національної гвардії України, тому 24 лютого прокинувся і зрозумів, що потрібно збиратися та їхати в частину.
Я діяв на рівні рефлексів: узяв із собою їжу на день, рюкзак зі змінним одягом і камеру. Чесно, думав, що бліцкриг удасться, тому вже не було різниці, чи залишати камеру, чи брати із собою. Я з Києва, і мені здавалося, що навіть безпечніше буде, якщо вона буде зі мною: в будинок могла потрапити ракета, була висока ймовірність крадіжки, як це відбувалося на початку березня.
У перші дні метушня: у нашу частину приїхали ще гвардійці з Гостомеля. Нам дали зброю і сказали в разі чого стріляти. Я був наляканий. З 24 лютого маю кілька кадрів: у нас було дуже мало часу на сон — під час перерви між тривогами (це по 15–20 хвилин). Якось я вирішив витягнути камеру і сфоткати хоча б тих, хто не проти. Мені порадили її сховати, бо якщо командири побачать, заберуть або одразу розіб’ють її: мене ще ніхто тоді не знав, тому це було дійсно небезпечно.
…люди бачили, що ми в шапці і теплі
Через 5–6 днів я вже почав виходити із хлопцями на “курілку” і фоткав їх там. Згодом нас усіх вивезли на блокпост, і ми стояли на в’їзді в Київ. Я був там з перших днів березня і аж до 12 травня. Фоткав, але нічого не виставляв: ніхто не знав, наскільки затягнеться війна і в який бік обернуться події (тоді ще на Оболоні російські танки їздили). Коли зрозумів, що це надовго, виставив один допис, а за ним і другий. Отримав багато реакцій, різні канали почали виставляти мої світлини. Згодом познайомився вже й з пресофіцером Національної Гвардії України, Національною поліцією та ДСНС, фоткати почав ще більше.
Я не з тих фотографів, які знімають драму, тому навіть щось драматичне намагаюся зробити веселим. У мене й обробка тепла та приємна. Вона теж пасує більше до якогось щастя. Я розумів, що важливо ділитися цими фото: люди бачили, що ми в шапці і теплі.
Ще не встиг їм написати, як вони написали мені
Мене почали регулярно позначати на фотографіях у соцмережах. Так я став з Нєізвєстного ізвєстним. Робив та редагував фото тільки у вільний час, поки всі спали. У березні BANDA Agency виставили на своїй сторінці допис про те, що шукають якісні фото війни. Вони тільки починали свій проєкт “Сміливість — бути Україною” разом з урядом, Мінцифрою та Офісом Президента. Мене багато хто позначив під тим постом, і я ще не встиг їм написати, як вони написали мені. Скинув їм декілька фото, два з них уже можна побачити на банерах, три ще в роботі.
Проєкт “Сміливість — бути Україною” — це національний флешмоб, мета якого — провести асоціацію України зі сміливістю (це держава, де живуть сміливі люди, сміливі ідеї, сміливі бізнеси, у які можна сміливо інвестувати). Для мене сміливість — це перехід від слів до дій.
Мої фото використовували в різних проєктах, навіть не пам’ятаю всіх назв. Найвідоміші мої кооперації із UA Animals (усі три банери мої) і BANDA Agency. Також фото поширювали канал “Україна”, Верховна Рада, Новий канал, телебачення “Торонто”, Президент України, Ліна Костенко.
Щось з мого попереднього життя
Ми нікуди не виїжджали від початку березня (тільки на стрільби), тому локація та герої на фото не змінювалися. Я добряче знущався зі своєї фантазії: фоткав усе, що тільки міг придумати. Тільки за березень з блокпоста 1 000 фотографій. Для мене це був спосіб перемкнутися, це щось з мого попереднього життя. Наприкінці березня ще привіз собі кросівки і шорти на блокпост, і коли всі спали (я теж мав би), то бігав, бо мені хотілося попередньої нормальності. Я міг з’їхати з глузду, але фотографія і біг тримали мене в тонусі. Я не був військовим до того, мені було дуже страшно, навіть моментами приймав той факт, що нас усіх уб’ють, але ще живий, здоровий і навіть посміхаюсь.
Найбільше чіпляють фото хлопців, які їдуть на Схід
У середині травня мені запропонували бути помічником пресофіцера і працювати в частині. Тепер я фотографую вручення нагород, донорство, навчання, процес несення служби. Найбільше чіпляють фото хлопців, які їдуть на Схід. Дивлюся на них і одразу бачу по очах, що їдуть у найгарячіші точки.
Я маю зброю, навіть стріляв, але таки моя основна зброя — камера. Це мій спосіб ведення війни — долучатися до інформаційної боротьби, створювати матеріали, збирати гроші (знаю, що фото продавали і всі гроші передавали на ЗСУ), можливо, надихати людей рухатися далі та не опускати рук. Мої фото використовували на багатьох виставках, декілька своїх робіт я передав у Національний фонд України для подальшого використання в наукових роботах та дослідженнях.
Війна триватиме довго, і не варто забувати про неї. Якщо є змога, то раджу всім проходити якісь курси підготовки, здавати кров (вона дуже швидко закінчується) і не забувати донатити на ЗСУ (можна зранку обійтися без кави, а для нашої армії ці гроші можуть бути корисними).
Журналістка: Каміла Чернєцова
Фото: Вова Нєізвєстний
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
