Засудження худих чи повних людей є одним з проявів бодішеймінгу, дискримінації людей за зовнішніми ознаками. Некоректні висловлювання й принизливі слова впливають не тільки на психологічне, а часто й на фізичне здоров’я. Часто жертвами бодішеймінгу є худі, повні, люди з опіками, шрамами, родимими плямами, з великим чи малим носом, руді або блондинки, і це не весь перелік. Люди забувають, що цінності не вимірюються об’ємом талії, ростом чи пігментацією шкіри.
Я двічі в одному й тому самому місці обпекла ногу. Те, що в мене слід від опіку, я усвідомила тільки тоді, коли всі дружно почали мені на нього вказувати. Я не бачила в ньому нічого огидного, він навіть подобався мені. Уявляла, що в мене на шкірі карта недосліджених земель, поки не почула: “Яй. То вже навіть видно через шорти. Як ти тепер влітку ходитимеш?”. Один коментар не сильно мене вразив, але дедалі частіше я чула: “Ого”, “Звідки це в тебе?”, “Чому ти не сховаєш?”, “Замалюй, бо так страшно виглядає”.
Згодом у моєму гардеробі почало з’являтися багато штанів, довгих спідниць та суконь. Я соромилася показувати опік і дивилася на нього, як на найбільшу життєву проблему. А потім зрозуміла, що проблема не в моєму опіку, а в суспільному неприйнятті, і чужа критика не завжди буває здоровою. Тому почала пропрацьовувати комплекси і вчитися відстоювати власні кордони.
Поспілкувавшись зі Світланою, я зрозуміла, що не одна така. Люди оцінюють інших, інколи не задумуючись про те, що це некоректно і навіть може деструктивно вплинути на чиєсь майбутнє, розвинувши комплекс.
Якщо я худа, то не обов’язково хвора
Наша героїня не відчувала прямої дискримінації, але виокремлення певних її ознак часом було на межі булінгу.
Маючи 175 см зросту, Світлана важить 45 кг. Дівчина каже, що в школі її вага була ще меншою, але за худорлявість там ніколи не принижували, натомість страждали здебільшого діти з повнотою. І якщо однокласники не надавали уваги її фігурі, то старші люди часто кидали некоректні фрази. Подруга її мами якось припустила, що вона свідомо не їсть. Світлана ділиться, що недавно в гостях сусід пробував розвинути розмову про її фігуру. Спершу все було жартома, але потім дійшло до некоректних припущень.
“У якийсь момент навіть дружина почала його заспокоювати. Було багато припущень і здивування, чому я така худа. Потім він узагалі сказав, що мені треба прокрапатися. Те, що я здорова і мені нормально, ніхто не чув. Я бачу себе в дзеркалі, не потрібно казати мені про те, як я виглядаю”.
Коли Світлана працювала по господарству, їй ніколи не діставалася важка робота, бо рідні вважали, що вона не має сил.
Худорлявість дівчини — це перше, на що звертають увагу під час знайомства. І хоч вона до цього звикла, таки неприємно чути “Тебе не годують?” чи “Тебе вітром не здуває?”. Часом Світлана й сама жартує про це, однак коли її питають про здоров’я, то, буває, це виводить із себе.
“Я почуваюся здоровою і нормально харчуюся. Проте навіть люди, які знають про це чи бачать, таки мусять сказати, що я не їм. Я вже звикла, тому відкрито затикаю всіх. Добре, що в нас нема вагових атракціонів, інакше я б точно пролітала і в мене було б нудне дитинство (сміється — ред.)”.
Журналістка та дизайнерка: Ірина Блаженко
Наші колеги з медіа “6262.com.ua” поспілкувались з трьома героями, які в дитинстві та юності пережили бодішеймінг, та дізналися, як це вплинуло на їхнє сьогодні.
Ельвіра зі Слов’янська з дитинства потерпала від насмішок однолітків. Вони постійно дражнили її, казали, що спочатку заходить ніс, а за ним Ельвіра. Це травмувало її, особливо в підлітковому віці. Тоді вона сказала батькам, що хоче зробити пластичну операцію. Сьогодні Ельвірі 25 років, і вона вдячна рідним, що вони відмовили її від ринопластики, переконали, що всі люди різні і, незважаючи на форму носа, вона красива.
Антон з народження має дуже поганий зір. Ще змалку мусив носити окуляри. Діти називали його чотириоким, били по обличчю, щоб розбити окуляри, які чи не щотижня доводилось змінювати. Через це в Антона виникли серйозні проблеми зі сприйняттям своєї зовнішності. Він навіть почав замислюватися про лазерну корекцію, тільки б позбутись окулярів, але лікарі сказали, що операція йому протипоказана, тому довелось роками працювати над тим, щоб навчитись любити себе в окулярах. Згодом Антон перейшов на лінзи і довго не міг звикнути, коли довколишні казали йому, що він красивий, і в окулярах, і без них.
Світлана страждала від того, що її цькували за тонкий стан. “Ти щось схудла”, “ти не захворіла?”, “ти взагалі їси?” — ці слова часто ображали і дратували дівчину. Коли вона йшла в школу, важила трошки більше ніж 20 кг. Світлана ненавиділа свою худорлявість, бо це приносило їй багато страждань. Вона мріяла стати пухкою, тому в підлітковому віці робила все, щоб набрати вагу. Постійно носила штани й закриті кофти, щоб тонкі ноги і руки не сильно виділялись. Батьки ж завжди наголошували, що бути худим — це великий плюс. До того ж проблем зі здоров’ям через вагу дівчина не мала. Усе налагодилося ближче до повноліття, коли тонкий стан Світлани навпаки почав приковувати увагу і викликати захоплення однолітків.
Наші герої пройшли своєрідне випробування через бодішеймінг, проте сьогодні вони абсолютно щасливі та задоволені своїм життям і тілом. Однак оцінка зовнішності людини часто може призвести до психологічної травми та комплексів. Подумай про це, перш ніж когось оцінити.
Журналістка сайту міста Слов’янська “6262.com.ua”: Вікторія Повержук
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
