Стандарти краси часто впливають на уявлення про зовнішній вигляд. Через відхилення від цих правил люди часто стають об’єктом насмішок. Наприклад, на роботу можуть не прийняти через “зайві” дірки на обличчі. У попередній частині ми порушували питання бодішеймінгу, сьогодні розповідаємо про лукізм.
“Ти – те, що ти кажеш”
Коли Антон (ім’я змінено на прохання героя — ред.) вчився в університеті, то вирішив поекспериментувати й змінив зачіску: він мав довге волосся, що стало причиною косих поглядів.
Якось подруга запропонувала йому підстригтися, проте після стрижки коментарі модифікувалися.
Усі, кому не лінь, виражали свою позицію про зачіску хлопця. Це були люди, яких Антон навіть не знав.
“У гуртожитку підслухати розмову в коридорі дуже просто. Я такого наслухався про себе від чужих людей, що аж страшно.
Якщо це лише спосіб мене принизити, то гріш ціна йому, бо ти — те, що ти кажеш.
Я розумію, що зараз модно бути в ресурсі і відстоювати свої кордони, проте думаю, що краще дати змогу кожному сказати, що він / вона думає. Іноді цього достатньо, щоб більше не спілкуватися з людиною”.
У сім’ї постійно роблять зауваження хлопцю. І хоча довге волосся Антону вже не дуже подобається, він і далі з ним (як на зло). Та й деякі дівчата заздрять, що воно здоровіше, ніж у них.
“Хоч у мене стиль непрасованого бомжа, це не заважає мені грати в під’їзді шахи, поки інші п’ють пиво”.
Одразу втратили значення мої сертифікати, методики, якими я володію, а керівництво сказало, що сережки треба зняти…
Відколи Іра пофарбувалася, вона часто чує жарти про блондинок.
“Зазвичай я проводжу невеликий аналітичний експіріенс для людини, яка пожартувала. Пояснюю, які комплекси вона намагалася закрити за рахунок кольору мого волосся”.
А ще на Іриному обличчі є пірсинг: проколена верхня та нижня губа, кілька “зайвих” дірок у вухах. Раніше був проколений ще й ніс. Є ще два татуювання. Якщо про колір волосся тільки жартували, то щодо іншого були ознаки дискримінації. Коли в неї тільки з’явився перший пірсинг, викладачі в університеті поставилися до цього негативною, бо жінка навчалася за спеціалізацією психологія.
“Казали, що коли я стану дорослою, це потрібно буде зняти, бо в мене будуть проблеми з пошуком половинки. Припускали нібито це ознака неврозів. Їх не підтвердили, половинку я знайшла у 21, і в роботі не мала майже ніяких проблем…”.
До 2020-го Іра займалася приватною психологічною практикою, але через карантин й те, що не могла працювати з людьми наживо взяла паузу.
“Локдаун з’їв мою фінансову подушку, тому мені потрібно було знайти засоби заробітку. Мені трапилося оголошення позашкільного розвивального закладу. За резюме я їм підійшла, прийшла на співбесіду, заповнила анкету. Усе було добре, поки не треба було зняти маску. Одразу втратили значення мої сертифікати, методики, якими я володію, а керівництво сказало, що сережки треба зняти. Якщо для них важлива зовнішність, а не професійні навички, то ми не спрацюємося. Я пояснила це, й ми розійшлися”.
Імідж Іри вже звичний для її близького оточення. Жінка каже, що багато її друзів мають яскраву зовнішність. Батьки спершу не дуже були задоволеними, але спілкувалися з дочкою на рівних: її не обмежували й не забороняли виглядати, як їй подобається.
Якщо немає агресії і гострих реакцій співрозмовника на зовнішній вигляд жінки, то вона пояснює, що це її вибір і бачення естетики, але коли в спілкуванні відчутно агресію, поясненнями не обійтися. Ділиться, що може вдатися до пасивної агресії, бо не розуміє, чому вона не може виглядати так, як це підходить їй та її близьким.
“Правда, буває, на вулиці ловлю специфічні погляди жіночок. Тоді посміхаюся у відповідь. Їхня реакція неоціненна. Люди просто губляться”.
Журналістка та дизайнерка: Ірина Блаженко
Наші колеги з медіа “6262.com.ua” поспілкувались з героями свого міста, які зазнали дискримінації через яскраву зовнішність.
На вулицях Слов’янська нелегко зустріти людину, зовнішність якої радикально вирізнятиметься. За яскравий колір волосся старшокласники можуть отримати занижену оцінку або зауваження зі скаргою батькам. Філіали мережі магазинів побутової техніки та кав’ярень можуть не взяти на роботу людину з кольоровим волоссям чи татуюваннями на видному місці, щоб не відлякувати клієнтів та покупців маленького міста.
Але попри залишки упередженого ставлення, у Слов’янську є люди, яким байдуже, що думають про їхній зовнішній вигляд. Журналісти сайту 6262.com.ua поспілкувалися з такими людьми і дізналися, чи виникали в них складнощі через яскраву зовнішність.
Ярослав, 24 роки
Я намагаюся сформувати свій бренд — роблю кастомні шмотки, тобто шию, розфарбовую та розмальовую одяг. Можу зі штанів пошити сумку. Але поки я ще вчуся, купив для цього швейну машинку. Моя мама трохи шиє та навчає цього мене.
Бажання якось вирізнитися виникло десь у восьмому класі. У мене було довге волосся, десь по плечі, ми з друзями каталися на скейтбордах, ходили в “узкачах” (вузькі джинси — ред.) та дуже вирізнялися серед інших. Тоді й потерпав від булінгу. Підходили гопніки й казали: “Що це в тебе за штани такі пі*****кі? Що ти вдягнувся, як баба? Коли підстрижешся?”.
Тепер усі ці типи теж у вузьких джинсах, бо на базарі нічого іншого знайти не можуть. Мені здається, ми тоді трохи випереджали час. Сьогодні немає ніякої жорсткої моди та рамок, усе індивідуально.
У школі мені дуже хотілося відрізнятися, носити різнокольоровий одяг. Коли я “намутив узкачі” зеленого кольору, мені самому було страшно їх носити, бо не знав, як це сприймуть, тобто носити зелені штани ок для дівчини, але не для хлопця.
Перші татуювання в мене з’явилися у 20 років. Відтоді я, можна сказати, щотижня забивався, бо татуювання робить мій друг. На певний час я зупинявся, а потім з’являлася ідея — і робив знову. У мене взагалі була мета набити собі всіх мультяшних персонажів. Спочатку забивав одну ногу, потім почав партачити другу.
Правду кажучи, я не часто чув критику щодо моїх татуювань. Близько пів року я мав помаранчеве, синє, блакитне волосся і теж не відчув на собі якогось тиску. Мене навіть здивувало, що немає ніякого фідбеку. Пам’ятаю, як 2011-го моя подруга завершувала дев’ятий клас із синім волоссям: про неї тоді навіть у газеті писали, щось типу “Куди дивляться батьки, як її випустили на вулицю?”.
У нашому місті легко вирізнятися зовнішньо. Хтось подивився в TikTok, як одягатися, хтось розтягнув тунелі. І попри думку, що з татуюваннями не візьмуть на роботу, я бачив інший приклад. Коли лежав у травматології, у мого лікаря було дуже багато татуювань. Що цікаво — у нього на кистях були татуювання. Мені здається, це добре.
Гадаю, упереджене ставлення в нас ще існує, бо люди не “доросли” до розуміння, що в яскравій зовнішності немає нічого страшного. Люди сидять у своїх районах, просто на “падіку” (біля під’їзду — ред.), п’ють пиво та нічим не цікавляться. Може, їх батьки так виховали. Я от уже в сьомому класі ходив по секонд-хендах та купляв там фірмові речі, і батьки мене не примушували носити те, що вони хочуть.
До речі, я відчув булінг, бо носив речі з секонду. Чув оце все: “Ой, краще на базарі купити, там же нові речі, одяг із секонду вже носили”.
Я вважаю, що підліткам слід простіше ставитися до критики. Школа — це тимчасово. Тебе не можуть звідти вигнати, відправити кудись за зовнішність, хоча деякі батьки та вчителі люблять казати: “Я тебе в інтернат відправлю”. У мене от постійно було так, що я ретельно готувався до уроків, підіймав руку, а мене не викликали, та й взагалі було трохи булінгу з боку вчителів. Тоді я просто на це забив, а вже потім усвідомив: те, що відбувалося, не було нормальним.
Анастасія, 16 років
До мене в школі взагалі ніхто не чіпляється, навпаки кажуть, яка я яскрава та красива. У моїй школі багато хто любить яскравий вигляд, тому проблем немає.
У класі одна дівчина робила собі септум (пірсинг носової перегородки — ред.). А одна випускниця була із синім волоссям та пірсингом. Тоді для багатьох це було дикістю, а я дивилася на неї й думала: “Це так красиво!”.
У мене ще давно з’явилося бажання якось вирізнятися. Спочатку я спробувала коротко стригтися, потім сказала мамі, що хочу пофарбуватися тоніком для волосся. Але це було не практично, бо швидко змивається, а пігмент в’їдається в волосся, тому згодом я пофарбувалася в бузковий колір.
Тут ще важливу роль зіграв TikTok. Цей додаток допоміг у пошуку себе. Там дуже багато відео, де люди пояснюють, як правильно щось робити, як фарбувати. І от потім я вирішила, що треба вже міняти бузковий колір, бо він швидко вимивається.
Врешті-решт я зупинилася на тому, що одна половина голови буде білою, інша — чорною. Я постійно фарбуюся в одного професійного колориста. Інші майстри приходять і дивляться на моє фарбування, як на виставу, бо досі в нього не було таких екстравагантних клієнток. Тут важливо було не нашкодити волоссю, тому майстер ретельно підбирав фарбу, вивчав структуру волосся.
У моїй школі ніхто не робить зауваження за зовнішність, але якщо таке трапляється в інших школах, то раджу вчитися на відмінно та в разі чогось звертатися до органів освіти. Бо судити людину за зовнішністю — неправильно.
Зазвичай проблеми із зовнішністю з’являються за межами школи. Якось, коли моє волосся вже було пофарбоване у два кольори, я вирішила також одягнути гольфи різного кольору — білий та чорний. Я почула, як хтось про мене сказав: “Боже, з якої траси вона зійшла?”. Але тоді я на це не стала звертати увагу, бо воно того не варте. Тим паче, що зазвичай це кажуть люди, які теж хотіли в собі щось змінити, а їм не дозволили.
Окрім фарбування волосся, я ще вчуся робити різний макіяж та цікавлюся косплеєм (відображення певних відомих персонажів за допомогою костюма та характерних аксесуарів — ред.). Щоправда, тепер на косплей не вистачає часу. До того ж це недешеве задоволення, бо речі необхідно шити або замовляти. Цим треба займатися серйозно, щоб було не соромно показати, а в мене це просто пустощі.
Я роблю макіяж залежно від мого настрою, це як малювання, він кожного дня різний. Для виразності ще можна додати кольорові лінзи, намалювати штучні веснянки.
Усе це я роблю для себе, щоб підходити до дзеркала та думати: ось те, що я хотіла, мені це подобається. Я не хочу таким чином сказати, що мені погано, я самотня, на мене треба звернути увагу. Вирізнятися — це не погано, хочеться — робіть, іноді вирізняються навіть ті, хто просто виглядає охайно та елегантно.
Слива, 28 років
Я одна з організаторок “Балагану” (барахолка, яка відбулася в Слов’янську в травні 2021 року — ред.).
А ще шукаю приміщення для власної кав’ярні, бо кава — мій основний вид діяльності. Це те, що я люблю. Мене цікавить уся культура споживання напоїв. У Києві я із цим працювала чотири роки, була керівницею мережі, допомагала відкривати кав’ярні, була й баристою. Я навчаю людей, як готувати вдома, навчаю персонал, консультую. Тобто якщо людина хоче відкрити кав’ярню, я можу допомогти у всьому — від навчання бариста до навчання власника кав’ярні.
Щодо експериментів із зовнішністю, то мені здається, що це в моїй крові. Тому що десь у 13, коли ще був повільний інтернет, я поїхала в табір. Там діти під час дощу фарбували волосся гофрованим папером, а опісля всі ходили пофарбовані цим гофропапером. Виявилося, що моя мама приблизно в тому самому віці фарбувала собі волосся.
Коли інтернет почав прискорюватися, у мене з’явилася пристрасть до яскравого волосся, пірсингу, татуювання. Просто все життя мене пригнічувала сіра обстановка навколо. Тоді я мала дуже довге волосся, мені не дозволяли його стригти, і я дуже хотіла пофарбувати його в рожевий колір. У цей період я захотіла ще дві дірки у вусі, але дозволили мені тільки одну.
Потім мене сильно понесло в цьому напрямі, мені це дуже подобалося. Звісно, навколо казали, що я подорослішаю, мені все набридне і я буду шкодувати. Єдине, про що я шкодую, — це те, що не маю дерев’яних тунелів: їх погриз мій собака. Ну, і одне татуювання довелося перекрити.
Коли була підлітком, слухала багато різної музики, серед якої були System of a down, Green day. Я мала диск Prodigy, на обкладинці якого був Кіт Флінт, він сидів, висунувши язика, у нього був септум, три пірсинги в язику та два зелені ірокези. І я подумала: “хмм, цікавенько”. І ще трохи впливу було від гурту Evanescece.
У подружки я ще якось натрапила на журнал “Браво”, там була стаття про емо. Мені здалося, що це цікаво. Я стала прихильницею цієї субкультури, познайомилася зі скейтерами, які теж тусили на площі біля пам’ятника. Вони були новим натхненням, оскільки повернули мене із субкультури в життя. Тоді були й гопніки, які просто могли підійти і розказувати, як ти маєш завтра виглядати.
Гадаю, вміння вирізнятися в умовах маленького міста і водночас не виглядати смішно залежить від того, що людина дивиться та читає, наскільки широко вона обізнана. Ти спочатку, може, і наслідуєш когось, але потім знаходиш власний стиль. Кожен має виглядати так, як хоче та відчуває. Якщо хтось хоче ходити в піжамі — нехай. Мода тепер така, що можна обирати до вподоби, кордони розмиті.
Зараз не обов’язково їздити в Київ по круті шмотки. Достатньо пошукати в інтернеті. Якщо немає інтернету вдома, є вільний на площі, наприклад. Можна просто підійти до людини на вулиці, яка вас надихнула, та запитати, де він чи вона щось купляли.
Треба ходити на вистави в музеї — це розвиває, створює нові нейронні зв’язки в мозку. Коли ти розвиваєшся, ти не тикаєш пальцями та щось некультурне не питаєш. Коли в мене були дреди, багато хто підходив та просив помацати їх. З іншого боку, коли всі будуть просити помацати мої дреди, там будуть усі руки з усіма бактеріями. Зазвичай я дозволяю, бо де ж люди ще отримають таку можливість. Беру участь у, так би мовити, просвітницькій діяльності.
Можливо, упереджене ставлення — це ще наслідок радянського виховання, моя бабуся от досі експериментів із зовнішністю не сприймає. У нас люди, на жаль, багато працюють та мало часу приділяють саморозвитку.
Через зовнішність у мене ніколи не було проблем з навчанням. Щодо працевлаштування, то я ніколи не хотіла працювати на когось. Я зробила татуювання, з яким би мене точно не взяли на “нормальну” роботу, але з яким я б влаштувалася туди, де мене сприймуть такою, як я є. Я зробила тату інопланетянина, який показує F*ck. І саме в київській кав’ярні в мене не було відчуття, що я працюю “на дядю”.
Журналістка сайту міста Слов’янська “6262.com.ua”: Вікторія Повержук
Фото: архів героя
Якщо вас не приймають, не треба засмучуватися чи намагатися всім сподобатися. Залишайтеся собою. Усі інші ролі зайняті.
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
