“Зебра”: історія Лященків, які долають чорно-білі смужки життя, розвиваючи сімейну фотостудію

Вони обоє фотографують та мають свою фотостудію. Як Костя і Галя знайшлися, із чого почалася їхня любов до фотомистецтва та як їм вдається поєднати виховання маленького сина із фотосесіями  —  читайте.

Костя: “Що б ти без мене робила?
Галя: А ти без мене? Ти б не знав кому це розказати”

Костя: Познайомилися ми в клубі, але до цього знали одне одного зовні, ну, і хто де працює. 

Галя: Костик збирав мій перший комп’ютер. Потім ми якось зустрілися в “Трої” і закрутилось: почали спілкуватися, танцювати, він мене провів додому, аж на Довбуша. Так усе й почалося…

Галя: Напевно, фотографією спершу зацікавилася я.

Костя: Спочатку я фотографував просто для себе. Мама надсилала з-за кордону фотоапарати, згодом сам докупляв техніку. Освоював її та покращував свої навички. Я любив фоткати гори, море — природу.

Галя: Я займалася в основному студійною зйомкою, але згодом зрозуміла, що хочу спробувати інші види та мати власний фотоапарат. Його мені подарували батьки на 25-річчя.

Регулярно фотографувати я почала у фотостудії “Аква”, там і познайомилася з багатьма фотографами, які тоді вже приймали замовлення на фотозйомки. А ще дуже любили фотографуватися мої подруги, вони завжди просили мене їх пофоткати. На жодних гулянках на мене не було компромату, бо я фотографувала (сміється). 

Галя: Мої батьки завжди бачили мене у фотографії, вони підтримували й допомагали розвиватися в цьому. Я почала навчання у львівській  фотошколі, але так і не завершила його, бо захворіла і не мала змоги їздити до Львова.

Костя: Моє захоплення фотографією підтримала мама, тато спочатку трохи сумнівався, чи буде це актуально, бо тепер усі мають смартфони. Але тепер він каже, що треба продовжувати, бо нам вдається.

Костя: Я всього навчався сам, інколи питав інших фотографів. 

Тепер викладаю у фотошколі від Space Up, спочатку мав один урок зі студійної зйомки, а згодом їх стало більше. Я люблю ділитися своїми знаннями та досвідом, люблю вчителювати.

Галя: Я б не хотіла викладати у фотошколі. Думаю, це галузь і напрямок Кості. Не дуже люблю щось пояснювати, я добре знаюся на техніці та ретушуванні.

Ми якось жартували, і Костя каже: “Що б ти без мене робила? Ти б так багато не знала”, а я відповідаю: “Що б ти без мене робив?  Ти б не знав, кому це розказати”.

Ми завжди говорили про власну студію, але жартома…

Костя: Спочатку ми просто працювали як фотографи, а потім вирішили відкрити свою студію.

Галя: У нас не було бізнес-плану, ми завжди говорили про власну студію, але жартома. А потім мені надоїло працювати на когось, та й атмосфера в колективі була така собі, і я зрозуміла, що треба щось змінювати, але куди йти  —  не знала. Костя працював фрілансером вдома, а це  напряжно: ти прокидаєшся і починаєш працювати, далі встаєш і сідаєш. Я хотіла, щоб він мав офіс, щоб розмежувати дім і студійну роботу.

Ми часто ходили попри одне приміщення і завжди казали, що круто було б мати тут студію, а потім побачили, що його здають в оренду.

Костя: “Зебру” ми відкрили 17 березня 2018-го, а через місяць, 20 квітня, у нас було весілля.

Ми орендували саме це приміщення, бо знали, що має бути дві зали. Нам потрібно було, щоб був офіс, а за ним більший простір для студії. Ну, і ціна за оренду хороша була. 

Галя: Мені було дуже важко поєднувати підготовку до весілля і відкриття студії. Я більше займалася організацією весілля, а Костя — студією, але ми допомагали одне одному.

Перед відкриттям ще й робили ремонт приміщення, бо там було якось дуже салатово і хотілось це змінити. Фінансово нас підтримали батьки. Клієнтську базу спочатку набивали через знайомих.

Галя: До одруження і народження дитини в нас була зірваність, типу давай поїдем — і зранку вже їдемо. Ми були вільними і не боялися пробувати. 

Усе  —  разом

Галя: Після весілля я завагітніла і пішла в декрет. Лише інколи фотографувала вагітних жінок, бо мала вже в цьому досвід, а Костя фоткав усе інше. 

Мені трішки страшно братися за  виїзні зйомки, бо останні роки я все ж більше займалася дитиною. Тепер я починаю відкривати для себе фотографії жінок. Мені подобаються жіночі портрети, такі романтичні із частинкою оголеного тіла, бо так ти оголюєш душу. 

Костя: Інколи настає рутина, тому треба щось змінювати. Тепер ми почали робити більше предметних фото різних брендів: люльки, гаманці, сумки, вишиванки.

Костя: У нас немає такого, щоб хтось конкретно відповідав за фотографії, а хтось за фінанси. Усе  —  разом.

Галя: Концепція нашої роботи така: людина звертається в студію, і хто з нас тоді може, той і фотографує. Ми хочемо, щоб люди не зверталися до конкретної людини,  а йшли сюди за якістю.

Костя: Тепер у нас власне приміщення: тут легше реалізувати творчі задуми. Життя студії поділилося на до і після. У новій “Зебрі” значно світліше, тут можна працювати і з природним світлом, і зі штучним.

Тепер нам не треба платити за оренду. У час першої хвилі карантину було дуже складно, ми навіть думали не орендувати приміщення, а працювати з дому  —  це був би великий крок назад. 

Галя: Нова студія — підтримка батьків Кості. Це допомогло нам знову йти вперед. Тут ми почуваємося на свої території, розуміємо, що робимо все для себе. 

Костя: Нашу студію можуть орендувати інші фотографи і використовувати наше світло та все необхідне.

Галя: Відповідно до запитів аудиторії ми змінюємо фотозони. Мені дуже подобається вкладатися в роботу.

Стало заскладно сидіти вдома без реалізації, тому в мене є один день на тиждень, коли я виходжу в студію. А коли є клієнт до мене, то беру малого і їду на зйомку. Коли треба, міняємося: поки я працюю, Костя гуляє з малим. 

Якщо це мій робочий день у студії, то Костик пише мені список завдань.

Ми все вирішуємо разом. Деякі клієнти хочуть на фотосесію саме до мене чи до Кості, а інколи ми можемо передавати замовлення одне одному. 

У січні Матвію буде три роки. Уже скоро він піде в садок, і, може, буде легше й ми зможемо працювати разом.

Доводиться критикувати одне одного й  адекватно сприймати критику іншого

Костя: Коли ми ще не знали, що Галя вагітна, то купили два столи й два ноутбуки. Тепер один набір удома, 50 % столу зайняв малюк, там крутяться мультики, а на іншій частині працюю я. 

Галя: Разом важко працювати. Доводиться критикувати одне одного й вміти приймати критику іншого. 

Костя: Наші з Галею почерки у фото кардинально різні, і ми робимо зауваження одне одному в роботі, бо це покращує результат.

Я легко сприймаю критику.

Галя: Спочатку мені було боляче чути критику саме від Костика: це моя кохана людина і хочеться бути для нього ідеальною, а тут він каже про мої недоліки. Це трохи вибиває.

Галя: Ми дуже різні: Костя дуже легко сприймає і критику, і маленькі факапи, а мене це може вивести й зіпсувати настрій на декілька годин. Мені подобається його підхід, але я так не можу, тому критику ми проговорюємо.


Костя: Критика не завершується сваркою. Тепер у нас усе дуже гарно й плідно розвивається.

“Кохана, я на рибалку”

Костя: Зазвичай вільний час ми проводимо разом, але коли Галя хоче від нас відпочити, то йде з подругами на декілька годин. А я інколи можу в неділю сказати: “Кохана, я на рибалку”. Для мене це чоловіча медитація.

Галя: Ще до одруження я зрозуміла, що рибалка  —  це круто: нікого нема, пташки співають, нічо не клює і ти концентруєшся на поплавку.

Костя: Коли Матвій спав у люльці, ми подорожували, а потім, з року до двох, майже не виходило, бо він уже не хотів сидіти на руках.

Галя: Ми планували летіти в Єгипет, але тепер такої можливості немає, і це добре, бо було б дуже важко. 

Тепер ми можемо їздити в Шешори. Найдальше з малим ми їхали в Буковель.

Про підходи, факапи та форс-мажори

Костя: У роботі з клієнтом найскладніше бачити красиву людину і не могти нормально сфотографувати через її емоції. У таких випадках я стараюся вплинути на емоційний стан людини.

Галя: Мені найважче налагодити контакт. Спочатку я знайомлюся. Але є люди, з якими почуваєшся в напрузі від початку і до кінця зйомки. А інколи ще з банального “Добрий день” людина відчуває, що ти проявляєш зацікавленість і відкривається, тоді простіше працювати. 

Я спочатку думаю про контакт  —  це мій підхід.

Костя: Я не знайомлюся одразу: бачу кадр і одразу хочу фотографувати.

Галя: Якось на зйомку прийшла сім’я. Під час знайомства я запитала, чи то два сини, а виявився, що це чоловік і син. Жінка виглядала старшою, тому так подумала. Я попросила вибачення і почала фотографувати.

Костя: Одного разу я фотографував весілля в Шешорах, а наступного дня зйомку мала Галя. Я був до кінця і не мав чим добратися додому. Приїхав о 8:30 і одразу ж передав Галі техніку, а вона мені Матвія.

Галя: Я вже зібрана чекала, техніку ми дозаряджали, але все встигли…

“Зебра”  —  це…

Костя: …тепла сімейна справа…

Галя: Це дуже класний спільний проєкт, можливість відчути себе вільними і творити те, що ми хочемо. Він ще в розробці: ми його вдосконалюємо, незабаром плануємо зробити окремий сервіс для предметної зйомки.

Ми не працюємо за шаблоном, стараємося робити унікальні фотозйомки, вкладаючи в це свою любов.

Журналістка: Оленка Гелетюк

Фотограф: Назар Яжинський 

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.