В Українській академії лідерства її називали Картинкою: Каріна Бондарєва з Києва, вона мисткиня і фанатка авантюризму. Щоб вступити в один з найкращих художніх вишів світу, зібрала речі й вирушила в мандрівку.
Художня освіта дистанційно — це знущання
Цього року я планувала вступати в Київську академію мистецтв: тривалий період перебуваю в тій спільноті та добре розумію особливості закладу. Але 24 лютого усвідомила, що в Київ навряд повернуся цьогоріч: навчання відбувається дистанційно через ковід, а тут ще й війна. Художня освіта дистанційно — це знущання. Згадала про різні можливості, які зараз надають українцям за кордоном, і вирішила спробувати. Дедлайни на вступні заявки в закордонні виші завершилися ще взимку, я не готувалася до мовних екзаменів, не складала професійного портфоліо, але таки ризикнула і на початку березня написала різним університетам. У пошуковику ввела “топ найкращих університетів художньої освіти” — якщо планувала вступати в найкращий художній заклад Києва, то не хотіла знижувати планку тільки тому, що поступатиму за кордоном. Якщо вже й робити, то щось найкрутіше.
Позитивну відповідь отримала тільки з Канади, але навчання там усе ще було занадто дорогим (стипендія не повністю його покривала). Багато університетів не те, що давали негативну відповідь, а просто не відповідали, і це дратувало, бо я старалася, писала мотиваційки, зайнялася своїм портфоліо. Все ж хотіла зрозуміти, як діяти далі.
Зроби не просто найважче, а так, як ніхто ще не робив
Я все ще намагалася вступити онлайн, але вже змирилася з тим, що в разі чого подамся наступного року. Коли поспілкувалася з українкою, яка вступила у Франції, з’явилася ідея поїхати в усі ці університети. Це була ідея з розряду дурнуватих — те, що ніхто ніколи в житті не зробить, але дуже цікаво. Проте моє життєве кредо — зроби не просто найважче, а так, як ніхто ще не робив, бо коли найбільш дискомфортно, тоді я найшвидше росту.
Вирішила порадитися ще зі своєю менторкою Оксаною: я їй довіряю і знаю, що вона грає в моїх інтересах, тому якщо мій задум можливий, то на всі 100 %. Їй ідея сподобалася, порадила обов’язково спробувати. Розповіла все мамі і почула, що це дуже ризиковано. Я знала, що мама буде мене відмовляти, але потім точно буде гордитися мною, бо в батьків є два режими: страх і гордість. І вони бояться лише доти, доки ще не гордяться. Все, вирішила: їду.
Їздити по мистецьких університетах без портфоліо, як прийти до ортодонта без зубів
Спершу планувала їхати з подругою (вона теж хотіла вступати в мистецький заклад, тож маршрут був однаковий). Страшно взагалі не було, бо ми вже колись подорожували разом, та потім вона сказала, що не зможе, — і мої зуби задрижали так, як ніколи до цього. Пам’ятаю, як страшно було уявляти, що кудись їхатиму самотужки. Я нічого не бронювала, бо не могла передбачити, як обернеться ситуація в якійсь із країн, мені потрібно було зберігати мобільність.
Ще довго сумнівалася й переживала, а потім натиснула “квиток Будапешт — Рим”. Шляху назад не було. Згодом прийняла той факт, що мені доведеться незрозуміло де ночувати та невідомо як добиратися. Паралельно з плануванням готувала своє портфоліо: приводила до ладу старі роботи, створювала нові, робила описи й мотиваційки, усе для того, щоб мене захотіли прийняти. Їздити по мистецьких вишах без портфоліо — як прийти до ортодонта без зубів.
Спеціально підбирала нічні рейси, щоб поспати
19 червня ввечері я виїхала зі Львова до Будапешту. Планувала об’їхати 10 країн, але вийшло тільки 5 і трохи більше міст: Львів, Будапешт, Рим, Болонья, Флоренція, Цюрих та Ліон. Це була мандрівка із чіткою метою — вступити.
Планувала їхати автостопом з Риму до Флоренції, але, як виявилося, в Італії автостоп незаконний. Рада, що дізналася про це перед тим, як стала десь на трасі з табличкою “Флоренція”. Майже завжди підбирала нічні рейси, щоб поспати в автобусах. Це було не дуже комфортно, бо я не мала змоги прийняти душ, окрім МакДональдзу, але так трохи зекономила на помешканні.
Дуже дорога електронна пошта
Я приїхала в Ліон у суботу вранці, тому могла перепочити там до понеділка. За вихідні подумала, що моя мандрівка обходиться дуже дорого: 4 університети, які я відвідала, просто давали мені електронні пошти. Як на мене, це дуже дорога електронна пошта. Уже мала повертатися додому й далі подаватися онлайн, бо розуміла: якщо так повториться вп’яте, то немає сенсу їздити, та й подорож обходилася б ще дорожче, адже я наближалася до Скандинавії.
На Ліонський університет уже не мала ніяких надій, пішла туди пізно, в обід, і вкотре розповіла свою історію. Мене відвели на другий поверх (це дуже здивувало, бо в попередніх закладах не пускали далі ніж лобі). На диво, міжнародний офіс, який зазвичай працює зранку, сьогодні був відкритий після обіду. Мене слухали уважно і навіть зацікавлено, попросили одразу перекинути портфоліо на пошту, щоб його оцінили майбутні викладачі, і сказали очікувати відповіді до середи. Я вийшла звідти здивована: вперше за всю мандрівку мені не тільки дали пошту. Моя мандрівка з метою вступити закінчилася тут, у Ліоні. Звідси я вирішила навідатися до сестер у Польщі.
Зрозуміла, що я наполеглива
Того вечора я пішла на автобус, щоб доїхати до кордону з Німеччиною, а там сіла на потяг. 8 пересадок — і я проїхала всю країну потягами, далі електричкою добралася до Любліна і там чекала на автобус до Варшави. На зупинці я отримала на пошту ствердну відповідь про вступ і до сестер уже їхала із хорошими новинами. Тоді зрозуміла, що я наполеглива: завжди думала про себе що завгодно, але ніколи не вірила, що можу йти до своєї мети навіть певною мірою агресивно, розриваючи на собі одяг.
Я навчатимуся безкоштовно, отримавши статус переміщеної особи, допомагатимуть мені також з орендою житла, бо університет не має гуртожитків. Інколи ловлю себе на думці, що не заслуговую тимчасового захисту, але я теж певною мірою тікаю від війни. Якби не вона, я вступала б в Україні, а так не маю змоги навчатися там, де планувала.
Я вже очікую нового навчального року. Не можу сказати, що моя подорож завершилася, вона цілодобова. Я помітила, що вже довго живу, як востаннє: просто люблю життя, і удача на моєму боці, коли я в неї вірю.
Не здаватися, не боятися, не вдавати, справді бути і бути разом — це моя улюблена цінність з Академії. Страх є і завжди буде, але людину, яка не боїться, вирізняє те, що вона не боїться залишити страх осторонь. А я не боюсь.
Журналістка: Каміла Чернєцова
Фото: архів героїні
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
