Знаки, кольори та місцезнаходження. Анатомія вишиванки

Для українського народу традиційний вишитий одяг мав сакральне значення. Важливим було все: колористика, місцезнаходження та, звісно ж, символи.

У гірських селах ще пів століття тому люди носили вишите щодня. Впродовж тижня дівчина вишивала сорочку, а після недільного походу до церкви перешивала орнаменти, які побачила на сорочці “конкурентки”. Декілька годин служби було цілком достатньо, щоб запам’ятати та у найближчий тиждень відтворити орнамент. Так візерунки і народжувалися.

Та звідки ж люди черпали ті символи? Чим відрізнялася повсякденна вишиванка від святкової чи весільної та в чому взагалі її сила?

Редакція Глуzду подалася в гості до мисткині з Косова Анни Фартушинської, яка не просто вивчає старовинні гуцульські орнаменти, а ще й разом із чоловіком розробляє їх.

Все, що ви дізнаєтеся у  тексті нижче, – дослідження, які проводила сама Анна, або ж перекази її бабусі.

Зона декору (місцезнаходження орнаментів)

Знаю, що колись на шийному хребці чоловічої весільної сорочки (внизу коміра) вишивали будь-який мотив, це використовувалося для захисту від вроків (щоб не наврочили – ред. ).

Жіночі вишивані весільні сорочки завжди були перенасичені орнаментами, які символізували захист. Орнамент був симетричний, тому з однієї сторони не дошивали один елемент чи колір. Робили це теж для того, щоб наречену не наврочили.

Саме різноманіття кольору відводило увагу ”лихого ока”. Також кількість хусток підкреслювала гонор роду, з якого походила наречена.

На чільці молодої використовували водяні знаки, що теж символізувало захист.

У день весілля нареченій заборонено дивитися в дзеркало – про це мені розповідали старші люди. Все це тому, що дзеркало несе інформацію. Молодій старші люди дуже не радили туди дивитися в день весілля, щоб, часом, не побачити там щось зайве.

Людина з тонкою енергією легше потрапляє під вплив негативу. І те, що ми відмовляємося вірити у певні символи, ознаки чи прекмети, аж ніяк не означає, що це на нас не впливає.

До війни була така традиція: коли дівчина виходила заміж, для неї ткали спеціальний червоний пояс, ним огортали стан, цим захищали дітородний центр від лихого ока. Його одягали на оголене тіло, а вже зверху – сорочку. Цей пояс дівчина носила від дня весілля і до перших пологів.

Пояс мав символічно оберігати передусім живіт і дітородну систему (щоправда, в гуцулів твердий шкіряний пояс захищав людину й фізично: від виробничих травм і бойових поранень). Колись був звичай повивати новонароджену дитину в широкий материнський пояс.

Наприкінці XIX – поч. XX ст. втратилося значення цієї традиції. Я питала старих людей про значення цієї традиції, вони не могли пояснити, в чому її зміст.

Було неприйнятним у перші шість місяців вагітності розповідати про те, що дочка чи невістка носить дитину. У гуцульському одязі це приховати було не важко, він широкий.

Зараз зона декору сучасних вишиванок нагадує турецькі і східні плаття, вони не схожі на давні українські. У нас вишивають рукави і пазухи. Вишита пазуха – це  захист душі і сердечного центру.

Щоденна сорочка годувальниці (жінка, яка годує дитину) мала широкий розріз до пояса, закривалася на запах і обов’язково мала бути обшита червоним обідком. Це було притаманне всім регіонам.

На Гуцульщині більше, ніж в інших областях України, збереглися найдавнішого виду різноманітні тканини.

Про стрій

Обгортка (плахта) ткалася тільки у Чернівецькій області. Все через те, що румуни завезли свої верстати і технологію виготовлення. Початково буковинська обгортка була чорною з маленькими смужками білого шовку.

Обгортка була довгою, і носили її щодня, притаманна була Буковині і Полтаві. Тут,  на Гуцульщині, були запаски – вони коротші і складаються з двох шматків. Це через особливості місцевості: треба перебиратися через перелази, ходити горбами.

* * *

У Соколівці люди виділялися тим, що мали мати гарний стрій (набір гуцульського одягу), а потім дійшло до того, що зашитим має бути вся тканина, порожніми були всього декілька міліметрів. Та ж історія з борщівською вишивкою.

Зараз частина вишивальниць працюють на старовинному домотканому полотні. Найбільше його є у Мишині, Коломийського району, зі старих запасів: коли дівчата виходили заміж, вони повинні були мати дві скрині полотна.

На Буковині до 2010 року нареченій готували придане, але потім його не використовували.  З таким приданим дівчина йде в невістки і часто цим не користується. Зараз їх продають.

Привозять сувої полотна з Румунії, знайти його можна в Кутах, а тчуть у Мишині. Зараз нереально виготовити таке полотно, бо немає необхідної сировини.

Колористика

В Україні вишивка була не червоно-чорна, як прийнято вважати, а червоно-синя, бо на той час не було природних барвників, які б утворювали чорний колір. Весільною колористикою був червоний і синій. Червоний колір символізує родючість, а синій – оплодотворення. Це як “інь” і “янь”. Але воно десь втратилося, й у світі вважають українську вишивку червоно-чорною. Насправді, по всій Україні вишивка була кольоровою, тільки Центральна і Східна Україна мала два кольори.

На Буковині більше ніж достатньо чорних орнаментів, це пов’язано з тим, що там було розвинуто вівчарство, звідси багато чорної шерсті, тому нитки не потрібно було фарбувати.

Звідки предки черпали візерунки

Я вважаю, що багато років тому тонкі енергії були більш відкриті людям, вони відчували і віщували. Майже кожна людина могла щось передбачити, бо навколишній світ був для неї знаковим. Якщо хмари йдуть з однієї сторони в іншу, люди могли передбачити погоду. Зараз це не співпадає.

Моя бабуся каже, що є така прикмета: коли павутиння закладає всю землю, то скоро буде дощ. Але, за її спостереженнями, все це зараз змінилося і зовсім не співпадає.

Прикмети раніше люди переносили на узори. Вони енергетично себе захищали тими символами, які вишивали. Одяг був луденням (облаченням). Значення закладали не тільки у візерунки, а й у силует самого одягу.

Орнаменти не просто прикрашали одяг, а й виконували давні магічні функції захисту від зовнішніх небезпек, злих духів чи недоброго ока, а також виконували функцію ідентифікації. Малюнок, колір, техніка свідчать про походження, стать, вік, статус носія.

Села, які розташовувалися над Черемошем: Розтоки, Тюдів, Білоберізка, Устеріки – у цих регіонах є схожість у візерунках, і там поєднуються геометричні та рослинні орнаментики. Воно пов’язано з самою природою, люди  до цього дуже просто ставилися.

Символи і обереги вкладали у весільний одяг, який люди одягали на великі свята. Повсякденний одяг був простішим, але теж оздоблений вишивкою. Гуцули себе дуже любили і вічно чимось прикрашалися.

Якщо порівнювати всю Україну і Гуцульщину, то тільки тут, у нас, повсякденні сорочки були вишитими невеликими орнаментами, але були прикрашеними. У степовій місцевості повсякденні сорочки були прості, без вишивки.

Бабуся розповідала, що у 20-30-ті роки дівчата з заможних сімей тільки тим й займалися, що вишивали. За хазяйство відповідали наймити, дівчата навіть не готували, бо весь час вишивали.

Моя бабуся народилася у багатодітній сім’ї,  де було дев’ятеро дітей, вісім з яких – хлопці, вона не вишивала і не ткала, бо допомагала мамі варити і прати. Зате вона пряла нитки, цього навчила і мене.

Чому вишите стало святковим вбранням

Раніше повсякденний одяг був вишитим. От тільки була різниця між святковим і повсякденним. Зараз вишите – тільки святковий одяг.

Моя бабуся не ходила кожного дня у вишитому. Коли їй був 21 рік, її вивезли до Сибіру, то був початок 50-х років, де майже всіх жителів Білоберізки (тепер Верховинського району) вислано до Сибіру. Частина людей повернулася, інші – ні. Моя бабуся була засуджена, як політичний злочинець, при цьому вона тоді була неграмотна, письма навчилася вже у в’язниці.

Усе їхнє майно спалили.  І коли вона повернулася з Сибіру, жили на квартирі (тоді це була сусідська стайня). За її розповідями, одяг собі зшивала з якихось шматків, і так вона жила доти, доки вони не побудували хату. Її сусідка, яку тоді не забрали до Сибіру, ходила щодня у вишиванці – до самої смерті.

Бабусі зараз 92 роки, і вона досі вишиває.

Найбільше знищили вишивку у період радянської влади. Слава Богу, у наших людей на генетичному рівні збережена пам’ять.

Вишиті таємниці (те, що знають не всі)

У 1970-х роках у Соколівку приїхала Анна Макицел зі Стороженецького району Чернівецької області. Вона вишила своїй кумі сорочку бісером, після цього жінка почала отримувати такі замовлення.

Тепер вважається, що вишивка бісером характерна Гуцульщині, але це не так, вона походить із 70-х років з Буковини. Цю моду завела Анна. Вишивані бісером сорочки почали розповсюджуаватися на села Річку і Бабин.

Тепер  бісером вишивають старовинні бабинські узори.

Дуже великий вплив на буковинську вишивку мають Румунія і Молдова. Тому і з’явився бісер. Буковинська вишивка ніколи раніше не виконувалась бісером.

На Буковині була техніка, яка збереглася до сьогодні, вона називається кондангер або цирка. По інших регіонах цієї техніки немає. Це мережка, яка виконується на дуже мілкому полотні і має свій характер.

Буковинські орнаменти дуже схожі з румунськими і техніка виконання – румунська.

* * *

Сім’я Покусінських робила глибоке дослідження і видала цілу книгу з борщівською вишивкою. Подружжя хотіло передати саме орнаменти, тому книгу вони зробили технічною: зі схемами, техніками, орнаментами та кроями. З 2008 року орнаменти з книги почали активно передавати з рук в руки, і ця борщівська вишивка стала дуже популярною.

За переказами, коли татари знищували село, всіх чоловіків вивезли і закатували, їхніх дружин змушували одружуватися на татарах. Тоді жінки поклялися, що у знак пам’яті про своїх батьків та чоловіків вони будуть виходити заміж у вишиванках, вишитих чорним кольором.

Підсумки мисткині  

Ніколи люди не вкладали в одяг якесь глибоке значення, тільки в обрядове (весільне вбрання).  У весільному одязі дуже багато знаків безкінечності, бо цей одяг зберігався впродовж життя, у ньому і відбувався поховальний обряд.

Крізь століття були накладання символів. Християнські та язичницькі перепліталися.

XX століття немає свого лиця – це мій висновок щодо народного одягу. Зараз люди – хороші менеджери. Вони вміють продавати. Продавці розповідають про символи, яких вони не вкладали в одяг та візерунки.

Тепер навіть продають сорочки, порізані з рушників. Раніше провести хронологію з візерунками було простіше, бо кожен регіон мав своє обличчя в орнаментах. Візерунки сіл теж різнилися між собою. Наприклад, Космач і Косів відрізняються. Дуже велика різниця у строї між Косовом і Старим Косовом. А вони межують один із одним.  

Візиткою Верховинського району вважається геометрична вишивка низинкою. Косівський район важче чимось одним охарактеризувати. Є вербовецька рукавівка та є космацький стрій (сонячно-помаранчевий).

Сьогодні заполонила ринок машинна вишивка – і це непогано. Гірше те, що люди, які цим займаються, не хочуть вникати у символіку та зміст. У них зазвичай ціль збагатитися. І відчутно, що воно виконується без душі.

Вишивальниця вкладає у сорочку енергетику, і ця енергетика якимось чином таки буде захищати ту людину, яка її носить. Люди відчувають ручну роботу. І відчувають роботу, в якій є душа.