Чому люди, які втратили близьких, дім, отримали травму, пов’язану з бойовими діями, не звертаються по психологічну підтримку та які це матиме наслідки, ГЛУЗD дізнався в психологині Валерії Худзіцької.
“Коли людина переживає травматичну подію, одразу накочується величезний клубок емоцій, потім стан стабілізується, емоції заморожуються. Уникнення психологічної допомоги може бути пов’язане зі страхом торкатися болісного та жахливого. Людина усвідомлює: робота з психологом може розморозити всі ці важкі душевні переживання”.
Валерія називає ще одну з основних причин, чому люди, які пережили травматичну подію, не звертаються по психологічну допомогу:
“Для них це може означати, ніби вони не впоралися з травмою, звернення до психолога сприймають як підтвердження слабкості. Людина відчуває безсилля та спустошення від думки, що обставини її перемагають, і щоб нібито відновити контроль, не звертається по допомогу і випробовує рівень своєї сили”.
“Психологічна допомога знецінена в суспільстві”
Травма має вплив не лише на емоції чи психіку, через втрату близьких, помешкання, майна, документів виникає багато практичних труднощів. Психологиня каже, що їх вирішення часто здається важливішим, ніж ментальне здоров’я. І навіть коли практичних проблем стає менше, людина все одно відкладає консультацію психолога.
“Наступна причина — це недовіра. Людина не розуміє, як такому великому горю та болю можна зарадити. Психологічна допомога знецінена в суспільстві. У психології використовують інструменти, яких неможливо доторкнутися. Через нерозуміння психологічних механізмів люди не звертаються до психологів / психотерапевтів / психіатрів”, — розповідає Валерія.
“…залишиться шрам”
“Коли отримуємо дрібні побутові травми, наприклад, неглибокий поріз на руці, можемо вдома промити його водою з милом. Відчуваємо біль, певні обмеження, але вони минають. Після глибокої рани залишиться шрам, і хоч уже не болітиме, він буде нагадувати про травму”.
Валерія каже: людина може зцілитися самостійно, коли знаходить віру, підтримку, ділиться своїми емоціями, виплакує їх, горює і проживає. До місяця під час гострої стресової реакції в людини може бути безсоння, плач, крик, песимістичні погляди, відчуття зневіри, спустошення та пригнічення. Коли людина відреагувала на цей жах, тоді потроху може самостійно відновлюватись, але за умови, що до травматичної події вона була більш-менш стабільною.
“Рана покриється дуже тоненькою плівкою”
“Якщо людина в момент травми була не в ресурсному стані, виснажена, у хронічному чи гострому стресі, то може заморозити свої почуття. Це саме може відбуватися з людиною, яка замкнена та скована у вираженні емоційних переживань.
Коли проводити пальцем по відкритій рані, відчуватимемо біль, вона не буде загоюватися. Рана покриється дуже тоненькою плівкою, а за найменшого дотику до неї знову буде кровоточити, запалюватися. Можна навчитись жити із цим — накладати пов’язку, але питання про якість життя, чи буде воно повноцінним”.
Коли сила чинника травми більша, ніж внутрішній ресурс людини, або травматична подія сталась раптово чи загрожувала життю, тоді може відбутися травматизація. Її ознаки:
- безсоння;
- флешбеки;
- втрата апетиту;
- погіршення стосунків з довколишніми;
- неспроможність потурбуватися про себе та близьких;
- людина не може ходити на роботу та підтримувати соціальні зв’язки.
“Усі ці речі заважають жити, як раніше. Якщо вони тривають більше ніж місяць — це червоний прапорець, щоб іти до спеціалістів. Часом потрібна не лише психологічна підтримка, а й медична. Звернення до фахівців — це оптимальний спосіб адаптуватися й повернутися до умовно нормального стану”, — ділиться психологиня Валерія Худзіцька.
Читай також: “Як отримати безкоштовну психологічну допомогу?”.
“Яка різниця між психологом, психотерапевтом і психіатром”.
Журналістка: Юлія Варчук
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
