Я зайшла в книгарню з проханням: “Порадьте мені щось таке трепетно-рефлексивне, як “Спитайте Мієчку”, на що почула: “Почитайте “Драбину”, нову книжку авторки. Події розгортаються в наш час. Тут такі діалоги, що вам здасться, що ви це вже чули. Без бутафорії”.
Хата знову приймає родичів
Авторка знову збирає людей у хаті (відсилка до першої книги Євгенії Кузнєцової “Спитайте Мієчку”)… Тільки там це такий собі шелтер, що рятує людей від життєвих проблем і труднощів, а в “Драбині” помешкання, куди втікають від війни.
Толік тільки здійснив мрію: вирвався з-під надмірної любові, отримав особистий простір, придбав будинок. Життя подалі від близьких лише почало набирати обертів, але завжди існує оте “але”. Будинок Толіка в Іспанії стає пристанищем для його родичів, товаришки сестри, двох кицьок-родичок та пса Владіка. Разом з новими сусідами в домі хлопця з’являються нові правила. І він нехотячи йде на поступки: починає жити за феншуєм й навіть дозволяє висипати в себе на подвір’ї вантажівку гною. Толік намагався не конфліктувати з родичами, проте корективи впливали на його життя настільки, що у свою кімнату він перестає ходити через двері, а лізе по драбині у вікно.
Вам мала б також сподобатися книжка Артема Чеха “Хто ти такий?”. Відгук на неї за посиланням.
Чому це не банальний роман про війну
Чомусь не можу визначитися, як ідентифікувати книги про широкомасштабне вторгнення: спекуляція на темі війни чи спроба підстрахувати нашу ненадійну пам’яті. Тому коли мені трапилася книжка “Драбина”, я мала пересторогу, бо дуже не хотіла розчаруватися.
Та вона добре проілюструвала наше нині. Чи ти в Україні, чи поза нею, чи зовсім не маєш до неї стосунку як громадянин — війна нікого не минає.
Дуже добре, як на мене, це видно у флешбеках Толіка, який після загибелі родича починає багато думати й згадувати про нього, хоча спілкування між ними не було вже кілька років. Щодня, відколи сталося широкомасштабне вторгнення, під час пробіжки він обдумує це. А його бос так надихнувся ситуацією в Україні, що віднайшов одеське коріння й усіляко транслював дотичність до української нації. Бути українцем, навіть на якусь частинку, почесно. Настільки, що він з головою пішов у те, як йому долучитися до визволення батьківщини, на якій ніколи не був.
У персонажах-іноземцях також багато каменів спотикання. Є ті, які досі не можуть з’ясувати для себе, хто винен, або поспішають рятувати і українців, і росіян (не без їхнього ж впливу збоку, звісно).
Попри це, “Драбина” дуже по-теплому родинна, навіть дотепна, наскільки це можливо в такій тематиці.
Також перегляньте добірку книжок про російсько-українські відносини.
Текст та дизайн: Ірина Блаженко
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
