ГЛУЗД

Уранці улюблена кафешка та кава…, із захопленням і страхом водночас очікую 13:00. О цій годині йду в салон освоювати нову професію: сьогодні я в ролі майстрині-перукарки. 

Дотепер ця професія для мене була оповита загадками.

На своє сьогоднішнє робоче місце я прибула завчасно. Згодом прийшла моя наставниця Мар’яна. Доки ми чекали на клієнтку, я розпочала свій “допит”. Після кожних відвідин перукаря в мене назбирувалися запитання, а зараз була просто чудова нагода дізнатися про цю професію все, ну, або майже все.

Мар’яна працює в галузі перукарства 16 років та каже, що ця робота – її покликання. До слова, Глузд раніше розповідав історію жінки.

Після завершення навчання вона пішла на практику в один із місцевих салонів, там і залишилася працювати. Відтоді декілька разів змінювала місце роботи.

Та знайомство із професією почалося не з відповідей Мар’яни, а зі спостереження за роботою напарниці Олі. Вона саме фарбувала жінку. Своє завдання молода майстриня виконувала безстрашно, і мене це, правду кажучи, трохи дивувало, бо це таки відповідально. Від її дій залежатиме колір та стан волосся клієнтки як мінімум найближчий місяць. Та невдовзі мені довелося робити щось схоже, правда, менш відповідальне – я тонувала. Тобто допомагала тонувати, бо, звісно ж, першого дня, ніхто не довірить мені цілу голову розкішної блондинки.

Стежачи за діями Олі, я слухала все, що розказувала наставниця. Складно уявити, як усе це можливо. Клієнтці, яка ось-ось прийде, ми маємо тонувати волосся. Хоч, як я зрозуміла зі слів Мар’яни, це і не найважче в цій професії – я все ж відчула велику відповідальність.  

Коли до салону зайшла блондинка з красивим довгим волоссям, а до мене прийшло розуміння, що за декілька хвилин його вона довірить мені, – хвилювання в рази збільшилося. Я дуже боялась нічого не наплутати і хотіла все зробити ідеально. 

Мар’яна мене заспокоїла. А я поцікавилася, чи були в неї незадоволені клієнти. Бо дивлюся на даму, яка готова довірити мені своє волосся, та й думаю: якщо були, то сьогодні їхні лави поповняться, бо в професію входжу я. 

“За 16 років бувало всяке. Є один дуже важливий момент. Колись цього не навчали, а треба було. Необхідно з’ясувати потребу клієнта та зрозуміти, чого він хоче. Бувають люди, які приходять і кажуть, щоб ми робили на свій розсуд. Наше бачення й очікування клієнта можуть бути дуже різними. Потрібно багато деталей обговорити та дійти до згоди з клієнтом”.

Мій вихід…

Стою я над головою клієнтки і бачу, що мої руки не на жарт трусяться. Оля одягнула на мене фартух та дала рукавиці. У повній бойовій готовності я одягнула клієнтку в одноразову накидку, а моя наставниця дала мені в руки гребінець. Я почала розчісувати клієнтку. Далі ми розділяли волосся на прядки і тонували. Під час роботи зрозуміла, що мені зовсім не страшно пробувати нове, увесь страх полягав у відповідальності, яку я на себе взяла. 

Поряд була Мар’яна, я знала, що нафакапити біля неї не вийде. Як-не-як у разі невдалого тонування якийсь період бідній дівчині довелося б походити в шапці, а це не дуже приємно, вона ж не для цього робить тонування, правильно? 

Процес тривав недовго. Чи то радикуліт, чи й справді робота складна, але під час тонування я відчула, як мене починає боліти спина. Спитала Мар’яну, чи не важко їй майже весь день стояти. Але, усміхаючись, вона відповіла, що за роки практики було всяке, вона навіть має свій рекорд –  19 годин на ногах. 

“Як зранку о 5 пішла наречену збирати, так повернулася додому вночі. Багато часу займає фарбування (інколи 6-8 годин)”.

Жінка каже, що зараз мало хайпових кольорів. Люди взагалі відходять від поняття мода. Певні тренди, звісно, залишаються, але все це швидко змінюється. У всьому світі жінки зараз обирають близький їм стиль, і тренди не сильно на це впливають, але так було не завжди. 

Розповідає Мар’яна, що були випадки, коли відтінок виходив зовсім не бажаний. Так стається тоді, коли клієнтка попередньо фарбувалася продукцією з масмаркету.  У таких фарбах часто є важкі метали й інші, заборонені, речовини. Коли людина наносить таку фарбу, то очікує одного результату, а виходить зовсім інший. Важливо також: органічна фарба чи ні. Якщо волосся фарбували хною чи басмаю і клієнт про це не попередив, то очікувати можна всієї кольорової гами.

А дію то повернути неможливо: перші інсайди

Під час процесу розумію, що перукарство – важка робота, що потребує чіткості та впевненості у своїх діях. Коли я розмішувала тонувальний бальзам, постійно думала, чому в житті не працює комбінація клавіш “Ctrl+Z”, де можна повернути все назад. Та водночас я знала, що тонування – одна з найлегших процедур. Тоді прийшла думка: як добре, що при написанні тексту у Word завжди активна клавіша повернення дії. Тут так “не зайде”.

Окрім тонування, я ще маю змогу спостерігати за стрижкою. Доволі кропітка робота, і мені було страшнувато, коли я дивилася, як Оля вправно натискала на ножиці. 

Що красиво – то зрозуміло, а як щодо  безпеки?

Мені стало цікаво, чи стерилізують у салоні інструменти, бо за день тут буває чималої людей, наскільки безпечно отримувати послуги в салонах. Мар’яна розповіла мені, як це відбувається в них:

«Стерилізації ми приділяємо дуже багато уваги. Спеціальні розчини, різні стерилізатори,  ультрафіолетові лампи та сухожарові шафи. Також у нас є багато одноразових інструментів. Металеві інструменти ми запечатуємо, а гребінці та різні щітки обробляємо спеціальними розчинами. Якщо говорити про педикульоз, то це – сезонне захворювання, найбільше трапляється в серпні та вересні, коли діти повертаються з канікул. Буває, що це видно одразу, а інколи тільки в процесі роботи. Якщо я це бачу, то маю повне право відмовити людині у процедурі. Це можна зробити настільки тактовно, що ніхто більше не помітить. Головне – не зробити людині боляче й неприємно. Зазвичай докладно розповідаю, як це лікувати та якими засобами користуватися».

Підсумки

Зробила я не так багато, але дуже втомилася. Можливо, додало хвилювання. Для тонування знадобилася майже година, і, схоже, клієнтка задоволена. Така процедура дає змогу блондинкам підтримувати відповідний колір волосся та уникати жовтизни. 

Чи змогла б я бути перукаркою? Ні. Це доволі статична й чітка робота. Найважче – немає права на помилку. Я ще не так сильно довіряю собі, щоб змінювати когось. Окрім важкості, у цій професії достатньо творчості. Дівчата, з якими я працювала, люблять те, чим займаються. Вони не просто фарбують і стрижуть, а займаються доволі відповідальною справою, що потребує витримки, бажання, натхнення. Я йшла додому втомлена і з легким відчуттям несправедливості. У голові крутилася думка:

 “Чому не у всіх професіях можна виправити помилку чи повернути дію?” 

Журналістка: Ірина Рибчук

Фото: Оксана Санагурська

Отримувати сповіщення із новими матеріалами можна у нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)

Наші партнери